Основні тези балтійської міфології ґрунтуються на семантичних протиставленнях, що характеризують установку навколишнього світу. Тут кожне поняття має рівнозначну противагу, з яким перебуває в безперервному конфлікті. Життя бореться зі смертю, вогню протистоїть вода, а ніч прагне затьмарити день. Підтримуючи цю логіку, для кожного героїчного персонажа міфології був визначений його лиходій-антипод, з яким ведеться невпинна боротьба. Кожен з відображених образів відрізнявся своєю актуальністю в житті людини і потрапляв під розподіл за рівнями значущості.
Вищі божества ставилися до першого рівня і становили пантеон небожителів, які ставали основними дійовими особами в міфологічних розповідях. Верховним богом у балтів вважався Діевас інакше — Окопірмс, що означає «найперший». На нього міг вплинути тільки громовержець Перкунас, якого вважали більш древнім, називаючи — «старий батько». Він мав двох синів-близнюків, яких називали «сини Перкона». Їх образ послужив основою для архаїчних уявлень, пов’язаних з культом близнюків.
Найдавнішим атрибутом близнюків вважалися різноспрямовані коні, які символізували, як ймовірність виникнення епідемії, так і можливість вишукування грошей, зціляє недуг. Таку символіку прийнято було встановлювати на ковзанах дахів литовських і латвійських поселень.
Іншим втіленням культової ідеї служили ритуальні стовпи, на яких містилися зображення братів. У прусських племенах одному з них дали ім’я Брута, а іншому — Відевут. Архаїчність балтійської системи уявлень про всесильних близнюках підтверджується тим фактом, що кожен з них був пов’язаний з однією стороною зі списку полярних протистоянь. Одного пов’язували з весняним потеплінням, а іншого — з осіннім похолоданням. Один був втіленням життя, а інший — смерті.
Іван Гудзенко
