Демокріт стверджував, що коли людина народжується, її атоми утримуються разом формою тіла з душею всередині, яка також складається з атомів, і поки людина живе, вона сприймає все, що вона робить, усвідомлюючи атоми поза тілом, які приймаються і тлумачиться душею всередині тіла. Отже, коли атоми об’єднані в одну певну форму, людина дивиться на цю форму і каже: «Це книга», а коли вони об’єднуються в іншу, людина каже: «Це дерево», але як би ці атоми не об’єднувалися , усі вони Єдині, «нерозрізні» та незнищенні. Коли людина помирає, її тіло втрачає енергію, а атоми розсіюються, оскільки всередині трупа більше немає душі, яка б виробляла тепло, яке утримує атоми форми тіла разом.
Згідно з Арістотелем, Демокріт стверджував, що душа складається з атомів вогню, тоді як тіло складається з атомів землі, а атомам землі потрібна енергія вогню для згуртування. Тим не менш, Арістотель також стверджує, що це не означало, що ці атоми були різними атомами, радше, що вони були схожі на літери алфавіту, які, хоч усі вони букви, позначають різні звуки та, об’єднані різними способами, означають різні слова.
Проте Демокріт ніде не говорить про сенс життя, окрім збереження життєрадісного характеру. Життю, для нього, не потрібно було надавати сенсу, чи то під час його проживання, чи то в іншій царині, що наступила, тому що сутність життя завжди була і буде завжди; сенсом існування було просто існування.
Іван Гудзенко
