Образ Арміла в апокаліптичній традиції
Постать Арміла сформувалася в період пізньої античності й набувала розмаїтих рис у середньовічних легендах, передусім у містичних, кабалістичних та апокрифічних текстах. Його іменують могутнім ворогом, який наприкінці часів завоює Єрусалим, вестиме переслідування проти євреїв і спробує знищити залишки праведного Ізраїлю. Його поява розглядається як необхідна передумова остаточного втручання Бога, який або сам, або через істинного Месію знищить Арміла й відновить світову справедливість.
У деяких описах Арміл змальовується як жахлива істота з фізичними вадами: частково глухий, частково покалічений, він має ознаки демонічного походження. Існують легенди, де Арміл народжується від злих духів або є безпосереднім нащадком Сатани, що підкреслює його надприродну й антимесіанську сутність. Його діяльність у світі зображується як короткочасне панування зла, що, однак, необхідне для утвердження остаточного добра. Саме тому його неминуче знищення сприймається як кульмінація історії спасіння — момент, коли зло буде остаточно усунене, а месіанська епоха розпочнеться.
Образ Арміла не має систематичного догматичного статусу у класичному юдаїзмі, однак був присутній у численних середньовічних текстах, зокрема в апокрифах на зразок «Откровення Елії», а також у творах кабалістичних шкіл. Усе це свідчить про широку присутність цієї фігури в юдейській релігійній уяві та її використання як морально-теологічного символу боротьби протилежностей.
Паралелі з Антихристом і Аріманом
Арміл тісно перегукується з іншими апокаліптичними постатями, що символізують зло й спротив Божій волі. В християнській традиції йому відповідає Антихрист — фальшивий месія, який з’явиться перед другим пришестям Христа. Обидві постаті відіграють схожі ролі: вони вводять в оману народи, чинять насильство, переслідують праведників, але зрештою зазнають поразки. Образ Антихриста, як і Арміла, є фігурою, що уособлює концентроване зло в останні дні світу.
Іншою цікавою паралеллю є Аріман (Ангра-Майнью) — злий дух у зороастризмі, головний супротивник доброго божества Ахура-Мазди. Аріман є уособленням руйнування, брехні, смерті й темряви. Хоч Аріман і не має фізичних ознак Арміла, обидві постаті репрезентують космічний дуалізм, в якому сили зла тимчасово домінують, але в остаточному розрахунку зазнають нищівної поразки.
Ці паралелі свідчать про спільні культурні й міфологічні мотиви, що пронизують релігійну свідомість Близького Сходу. Ідея остаточного ворога, якого знищить божественне втручання, функціонує не лише як релігійне передбачення, а й як моральна притча про терпіння, надію та віру в остаточне відновлення справедливості.
Іван Гудзенко
