До списку церковної богослужбової літератури можна додати Архієрейський Чиновник. Як він формувався і потрапив у практичне використання православної церкви спробуємо з’ясувати.

Перші згадки про богослужбову книгу відносять нас до періоду Візантії, котра носила назву «Євхологій», звідси трансформується на Київську Русь. Існує на старослов’янській мовній традиції під виглядом розділених Служебника та Требника. Даний рукопис носив ще іншу назву «святительський служебник».

Архієрейський Чиновник

Лише з середини XVІІ століття ми можемо говорити про остаточне закріплення  Чиновника архиєрейського, грецька назва котрого Αρχιεράτικον. Ортодоксальні видання слов’янською мовою зроблені  у Венеції в XVІ столітті, в Москві – XVII-XVIII століттях; грецькою мовою – перевидані у Венеції в XVIII, зроблені в Константинополі у ХІХ столітті.

Так друкована книга «Чиновник» схвалена Святішим Синодом Москви. До основних богослужбових книг, котрими регламентується Архієрейське богослужіння відноситься: в православних церквах «Послідовність архієрейського служіння» (вийшла друком у 2002 році в Києві), в елладських церквах «Архієратікон» (вийшла в Афінах у 1999 році).

Зміст книги складає послідовність звершення Літургії, чинопослідування Таїнства Священства (здійснення постригу в читці, рукоположення в священичий сан), послідовність чину освячення храму, антимінсу, а також низки різних молитов.

Він слугує керівництвом архієрея під час важливого акту в богослужінні ортодоксальної церкви і є невід’ємним значущим атрибутом  єпископа, архієпископа, митрополита, патріарха.

Пегас