Арістотель зумів себе проявити в різних науках, зокрема в логіці. Коли Платон виводив метафізику, то Арістотель здобув авторитет саме наукою логікою, зберігаючи за собою таке становище в увесь середньовічний час. Лише в ХІІІ столітті у метафізиці християнські філософи почали помічати деяку зверхність.
В часи Відродження цю зверхність було втрачено, але вона залишається в такій науці як логіка. До сьогодні католицькими викладачами філософії не сприймається новітня логіка, проте приймається астрономія Птолемея.
Арістотелівський вплив став ворожим для мислення, скільки зусиль довелося докласти філософу аби вивести логічну систему, а не загнати її в глухий кут. В чому ж тоді найбільша заслуга Арістотеля в логіці? Насамперед у розробленому ним вченні про силогізми.
Як інтерпретуються силогізми логікою Арістотеля?
Під силогізмами необхідно розуміти трискладові доведення: більший, менший засновок та висновок. Силогізми бувають різного типу, модусу, котрим схоластами була дана відповідна назва. Перший модус названо ним Barbara. Згідно першого модусу Арістотеля більшого засновку стверджувалося усі люди є смертними, меншого – Сократ є людиною, висновку – Сократ є смертним або ж – усі люди є смертними. Другий модус став називатися Арістотелем Celarent, третій – Darii, четвертий – Ferio.
Згідно другого модусу стверджується, що риби не є розумними. Усі акули є рибами . Усі акули нерозумні. За третім модусом, усі люди є розумними, деякі живі істоти є людьми. Отож деякі із живих істот є розумними. За четвертим модусом будь-який грек не є чорним, хоч деякі люди і є греками. Значить деякі люди не є чорними. На думку мислителя цими чотирма модусами утворюється перша фігура, також додаються друга з третьою, натомість схоластами додана ще й четверта. І як не дивно це звучатиме ці три у різний спосіб зводяться до першої фігури. Із засновку виводяться декілька висновків: а) деякі люди є смертними, а отже деякі смертні є людьми.
Як говорить Арістотель, не слід із висновку робити засновок, що усі люди смертні. У засновку, що жоден бог не є смертним, робиться висновок: жоден смертний не є богом. В тім із засновку, що деякі люди не є греками не може випливати наступне: деякі греки не є людьми. Відповідно Арістотелем та адептами цього філософа точно сформульований дедуктивний умовивід вважався силогістичним. Із встановленням модусів силогізмів та викладом будь-якого потрібного доведення у формі силогізму, важливе уникнення будь-якої помилки у висновках. Ця система стала початком формальної логіки, важливої на той час.
При розгляді її як завершення, а не початку формальної логіки, необхідно враховувати вразливість у трьох видах критики:
а) формальна вада в межах системи;
б) переоцінка силогізму у порівнянні з формою дедуктивного доведення;
в) переоцінка дедукції, що є способом доведення. Якщо у формальних вадах є необхідність чіткого розрізнення тверджень, наприклад: «Сократ є людиною» або ж «усі греки є людьми», то в арістотелівській логіці воно відсутнє. У твердженні «усі греки є людьми» водночас прослідковується констатація, за якою насправді у світі можуть існувати такі греки. Проте деякі із силогізмів Арістотеля не є обґрунтованими. До прикладу можна взяти твердження: «усі греки є людьми, білими, отже деякі з людей — білі». Твердження можу бути обґрунтованим тільки за наявністю існування греків, ніяк по-іншому.
Отож, вдалося ближче ознайомитися з логікою Аристотеля, прослідкувати її розвиток та подальший вплив на західноєвропейську філософську думку.
Пегас
