Аріанство – релігійний рух, який виник у Візантійській імперії в IV столітті нашої ери (315-320 роки). Його виникнення тісно пов’язане з пресвітером із Олександрії Арієм, котрий був засуджений за неправильність свого вчення як спотворення християнської доктрини.

Слідуючи за вченням Арія, аріани стверджували, що Бог – це досконала єдність, монада. Такою монадою виступає Бог Отець. Інше є чужим по відношенню до Бога Отця за сутністю, маю власну сутність. Закінченість Божественного бутття є виключенням усілякої можливості повідомлення Богом чи приділення сутності будь-кому.

Аріанство

Тому Слово, а бо Син Божий, як іпостась і дійсно сущий, є чужим і не подібним до Отця. Отримуючи буття від Отця з Його волі  як інші творіння  приходить в це буття як посередник у творенні, заради створеного світу. Проміжок є між Отцем та Сином, оскільки другий не є вічним по відношенню до Отця. Інакше в такому випадку ми мали б два начала, при яких відбулося відкинення істини Єдинобожжя.

Аріанство продовжувало існувати і після смерті Арія у VІ столітті нашої ери, поширилося в Остготськогому королівстві Теодоріха, в південній частині Галіїї, Іспанії, Панонії, Італії. У 589 році Толедським собором державні аріанські церкви було призупинено. Аріанам вдалося зберегтися за межами Римської імперії.

Прихильниками  аріанства у XVІІ – XVIII  століттях стали: англійський  фізик, математик, астроном сер Ісаак Ньютон,   англійський математик, теолог Вільям Вінстон.

Пега