Давньогрецька література формувалася на єдиній основі – міфі. Світ сприймався людиною як щось одушевлене, скероване незрозумілими силами (доолімпійська міфологія). Людині не страшна природа і вона старається її розуміти більш поетично (класична олімпійська міфологія). Багато культів різних областей Еллади зливаються в один культ богів Олімпу, які мали досить чітку ієрархію на чолі із Зевсом. Боги виступають персоніфікованими законами та абсолютизованими людьми. Міфічні герої боряться з чудовиськами та змагаються з богами (Прометей, Геракл і триголова Гідра, Персей і Медуза Горгона та інші).
До перших пам’яток грецької літератури слід віднести твори поета Гомера «Ілліада» та «Одіссея». Імовірність написання унікальних творів датують другою половиною VІІІ століття до нашої ери. Ще до свого написання обидва твори існували в усній традиції. Ілліада – героїчний епос, який розповідає про час занепаду могутньої держави – Троя, а Одіссея – про героїчні подвиги героя Троянської війни Одіссея, який взяв Трою по поверненню до Ітакки. Унікальні твори вважалися ідеалом літературної мови античності. Сюжети епоси сповнені особливого драматизму. Сцени творів ставилися в театрі, їх вивчали в школах. Філологічним вивченням поем у IV столітті до нашої ери займався філософ Арістотель.
Давньоруська література також має згадки про Гомера у ХІІ столітті. Переклади поем Гомера у російськомовному варіанті здійснено представниками XVIII-ХХ століття: Ломоносовим, Криловим, Жуковським, Радіщевим, Лосєвим і багатьма іншими культурними літературними діячами. Другим поетом після Гомера вважається Гесіод і його поема «Теогонія» — епос намагається змалювати картину розвитку світу та походження богів Олімпу. Разом з Гомером Гесіод називається творцем світу грецьких богів, а безпосередньо твір цього мислителя інтерпретується як скарбниця моральних повчань та корисної поради. У Гесіода спостерігається антична етика: відрізнення людей від тварин пізнанням добра та зла, червоною ниткою така гуманістична ідея проходить крізь його творчість. Чітко видно супровід віршів музичними інструментами: лірою, кіфарою. Так жанр поезії отримав назву «лірика».
Поділялася вона на той час на декламаційну та пісенну лірику. Починаючи з V століття хорова або ж пісенна лірика занепадає, її змінює індивідуальна. В поезіях найчастіше можна було зустріти наступний мотив: військово-патріотичний, філософський, політичний, побутовий, любовний, тощо. Перша грецька лірика відноситься до періоду другої половини VІІ століття, авторство приписують грецькому філософу, воїну Архілоху. Ним були написані цілі низки епітафій, епіграм, гімнів. Прославлені були через свої твори грецькі поети – Алкей, Сапфо. Досить незвичний стиль написання саме у неї: гімни та хвала богині Афродіті, листи до подруг, весільні пісні (епіталамії).
Яскравий веселий еротизм випромінювався від поета Анакреонта (на межі архаїчного і класичного періодів). Класичним ліриком варто назвати фіванського поета Піндара, якого цитував і сам грецький історик Геродот. В елліністичний період при правлінні династії Птолемеїв важливе місце відводилося для олександрійського поета Каллімаха (результат плідної праці – 800 творів).Поширені були літературні форми, що дістали назву епіграм, у місцевому побуті – міміамби (автор Герод), світогвого значення набув жанр іділлії.
У класичний період велику роль відігравала драма з її жанрами – трагедією та комедією. В трагедії виокремлені були дві персони: хор, корифей (пізніша трансформація в актора), в сатиричній драмі відокремлювалася комедія. Серед трагіків варто виокремити Феспіда, Есхіла, Софокла, Евріпіда, а грецьких комедіантів – Арістофана, комедіографа Менеандра.
Варта уваги в періоді розвитку грецької літератури фігура Плутарха, якому належать двісті творів, Лукіана Самосатського – автора соціальної сатири (використовував сміх аж до сарказму). ІІІ століття до нашої ери характерне появою латинської літератури, в якій панувала усна народна словесність. До видів драми відносилися так звані ателлани – особливого роду фарс, а в період ІІ-І століть до нашої ери така імпровізація плавно переходить в комедійну п’єсу, яка замикала трагедію. До літератури слід зарахувати аналли – літописи, тексти юридичного і пророчого характеру. Авторство аналлів приписують першому римському письменнику, зосібна громадському діячу Аппію Клавдію Цеку. Після нього йде Лівій Андронік – перекладач гомерівської «Одіссеї» у латиномовному варіанті. Після нього успіху почали добиватися Гней Нєвій (переробив грецькі комедії) та Квінт Енній – комедії.
Справжнім еталоном стала комедія Тита Макція Плавта «Клад», «Хвалькуватий воїн», «Полонені». Не менш значущим був комедіограф Публій Теренцій. Настільки унікальними здаються його сімейно-побутові п’єси «Свекруха», «Брати». Потім використовувався жанр – сатура (твір викривального характеру). У цій площині заслуга належить поету Гаю Луцилію . До прозаїчних творів можна віднести колосальні праці Марка Порція Катона Старшого «Про землеробство», з медицини, римської історії «Початки». Латинська література античності має ще один жанр – історії. У цьому жанрі працював грек, римський невільник Полібій. Ним власноруч написані прекрасні праці. Перша з них називається «Записки про громадянську війну, друга -«Записки про Галльську війну», здійснив опис військово-політичних дій римського імператора Гая Юлія Цезаря, художні натуралістичні замальовки, розповідаючи про життя та звичаї варварів.Римська література республіканського періоду представлена Марком Теренцієм Варроном (70 творів, етноісторичні). Йому належать праці, що стосуються права, мистецтва, латинської граматики, історії літератури.
Провідне місце серед вище вказаних представників займає філософ, поет Тит Лукрецій Кар (період між республікою та імперією) зі своїм твором «Про природу речей». Ораторське вище мистецтво представляв Марк Туллій Ціцерон, є автором філософських трактатів «Про природу богів», «Тускуланські бесіди». Наступний період можна охарактеризувати як розвиток літературної школи неотериків. Сюди ж належать: Публій, Валерій Катон, лірик Гай Валерій Катулл. У римський період правління Августа світ побачив таких поетів як Вергілій, Горацій, Овідій. Славнозвісним шедевром цього часу вважається твір Публія Вергілія Марона «Енеїда», написав також поему «Георгіка». Поряд з Вергілієм виступив філософ- мораліст Квінт Горацій Флакк, після нього Публій Овідій Назон. Вій був справжнім фахівцем в любовній ліриці, що проникнута гумором та іронією «Наука любові», великої популярності набули «Метаморфози».
Можна багато говорити про період розвитку античної літератури Риму, переходу від одних форм до інших, в тім для західноєвропейського світогляду це був настільки колосальний внесок у подальший розвиток європейської культури і всього світу.
Пегас
