Творчість Людвіга Фейєрбаха і його філософія релігії є цікавою і залишиться актуальною для багатьох дослідників. Не залишається сумніву, що видатний мислитель імпонував і філософам – матеріалістам та ідеалістам. Значна частина праць видатного мислителя творились саме у “гегеліанський” період, коли об’єктивний ідеалізм пов’язаний з іменем Гегеля полонив розум багатьох філософів своєї епохи. “Німецька класична філософія” – історичні рамки творчості Фейєрбаха і вплив гегеліантва в усій Європі. Безперечно, віданням гегельянцем, Фейєрбах не залишився ніколи. Коли Гегель в університеті Берліну розпочинав викладати свою “філософію релігії” та теологію, Людвіг Фейєрбах не зміг погодитись з ідеєю Гегеля про “Абсолютний Дух”, що відчувався присмаком протестантської релігійної свідомості та богослів’ї, а тому формує свою позицію і філософську концепцію. Філософія Фейєрбаха є доволі глибокою, що стосується природи та сутності релігії. Його аналіз християнства концентрує антропологічний підхід до трактування релігії і абсолютно не є однобічним, з чого випливає його специфіка уявлень про безсмертя, що має чітко окреслений характер.Свою філософську позицію, Фейєрбах шліфував довгий і тривалий час. Власне, його антропологізм та погляд релігію виник і сформувався не одразу. Людвіг Андреас Фейєрбах народився 27 липня 1804 року у місті Ландсхут, що в Баварії. Батько мислителя — Ансельм Фейєрбах позиціонував себе як вмілий знавець та практик в галузі юриспруденції та криміналістики, що приносило в порівнянні непоганий дохід. Після завершення гімназії, майбутній мислитель вирішив своє життя присвятити теології і глибокому вивченню богослів’я. Вступивши в університет міста Гейдельберг у 1823 році, майбутній філософ виявився не задоволеним рамками релігійного догматизму. Неприязнь теології була результатом догматичних, формальних та релігійних лекцій професора Паулюса. Тематичні лекції професора Паулюса за словами вже самого Фейєрбаха постають “ницістю, сліпотою та обмеженні мисленням ортодоксальної думки”. Філософський дух мислителя сприяв його слідувати далі, і безперечно, без жодних сумнівів, Фейєрбах обирає переїзд до Берліну; міста, в якому зумів прославитись відомий мислитель Гегель.
Ще навчаючись на факультеті теології, його захопив доктор Карл Дауб. Жива думка навіяна філософським вченням Гегеля, наповнюються лекції логічним змістом, заставляли мислити.” Відомо, що виникає конфлікт із батьком Фейєрбаха, який переконував сина залишити заняття філософією, так як це не цілком було престижним і високооплачуваним. Однак, мислитель наполіг на власній позиції, і перебуваючи в університету Берліну із захоплення прослуховує двічі курс гегелівської логіки, історії філософії. Гегель доволі помітно вплинув на раннього Фейєрбаха. Однак не слід і забувати також, що Гегель – помітна і впливова фігура для усієї Німеччини: студенти філософського факультету із неабиякою жадібністю слухають лекції філософа. Захопили вони і молодого філософа Фейєрбаха. Власне своє “спасіння у філософії”, а не в теології відбилось на першій праці Фейєрбаха, якою була його дисертація захищена в Ерлангенському університеті 13 грудня 1828 року.
На сорока двох сторінках виконаною латинською мовою, Фейєрбах в стилі гегеліанського ідеалізму пише “Про єдиний, всезагальний і безкінечний розум.” Однак не довго імпонувало гегеліанство Фейєрбаху. Погляд на природу та сутність людини в ній стали тим дискусійним предметом, що розділили погляди Гегеля та Фейєрбаха. Філософ не зміг погодитись зі позицією Гегеля щодо християнства та релігії вцілому. Ставши приват – доцентом в університеті Ерлангену, анонімно пише працю важливу для проблеми іморталізму в творчості філософа. У 1830 році філософ анонімно публікує “Думки про смерть та безсмертя.” Зміст іморталічних перконань мислителя – заперечення концепції безсмертя душі. З його автобіографії відомо, що за свою позицію, як лише стало відомо про авторство Фейєрбаха – довелось розплатись філософу не лише конфіскацією книги, але й викладанню філософії. Проте позиція, яку відстоював Людвіг Фейєрбах не стала каменем спотикання для подальшої науковій діяльності. Більше того – Фейєрбах пише трьохтомну працю з історії філософії і особливу увагу звертає на вчення філософів – матеріалістів, глибоко досліджує французьке Просвітництво, високо оцінює роль їх представників, в деталях робить виписки, чітко аналізує аргументи матеріалістичного розуміння природи релігії та безсмертя. Однак чи можливим є твердження, що напрацювання Фейєрбаха є компілятивними відштовхуючись лише від своїх попередників? Безперечно, що ні. Фейєрбаха не задовольняли спроби раціоналістичної інтерпретації біблійних міфів, як символічних переказів, що було доволі популярним у той час. Філософ наполягав що біблійна критика не є достатньою підставою, щоб розкрити гилибнну сутність природи релігії.
Після одруження у 1836 році з Бертою Льове 12 листопада 1837 року, Людвіг Фейєрбах проживав у німецькому селі Брукберг разом з дружиною. Його письмовий стіл у звичайній кімнаті став тим допоміжним знаряддям, за допомогою якого, філософ пише свої найголовніші праці свого життя. “Сутність релігії” та “Сутність християнства” постають фундаментальними творами мислителя, в яких дослідник викладає свій погляд на релігію. Однак особливого гонорару, підтримки з боку знайомих філософ не зміг отримати: у 1859 році фарфорова фабрика, якою займалась дружина мислителя збанкрутіла, тому Фейєрбах останні дні життя практично провів у злиднях. Однак, активна інтелектуальна діяльність філософа до останніх днів не залишала творчий порив.
Концепція сутності християнства, і релігії в цілому є першим проявом зрілого матеріалістичного прояву світогляду Фейєрбаха. Філософ відстоюючи позицію антропологізму, принцип людино центризму намагався зрозуміти: яка ж природа релігії? В чому її особливість та що змушує людину постійно балансувати між “любов’ю до Бога ” та “любов’ю до ближнього”? Відповідь на це запитання можна сформулювати на основі чотирьох основних положень Людвіга Фейєрбаха про релігію:
1) Релігія за переконаннями мислителя характеризує людську свідомість і є невід’ємним елементом людської свідомості. Людська свідомість часто визначає характер релігійних відносин, сукупну систему релігійних правил та культової діяльності. Бог – на думку філософа є фантастичним образом в людській свідомості, який певним чином відображає їх власну сутність. Однак Фейєрбах не зводить таке трактування релігії лише і тільки через призму фантастичних образів. Він не бажає звести сутність релігії лише до цього. Пішовши глибше і занурившись детальніше у сутність релігійної свідомості, на відмінно від своїх попередників філософів – матеріалістів, Фейєрбах доводить, що сенс релігійної віри подібно, як відносини об’єкта іншого об’єкта, іншої істоти.
Думка перед божеством і благоговійні відчуття перед ним постають ніщо інше, як приховане, благоговійне, шанобливе та люб’язне ставлення до іншої людини, однак прихована у релігійних почуттях. Фейєрбах з цього приводу писав у праці “Сутність релігії”: “божественна сутність – ніщо інше, як людська сутність, очищена, звільнена від індивідуальних границь, тобто від дійсної, тілесної людини, об’єктивованої…в якості сторонньої, окремої сутності.” Тобто, мова йде в переконаннях Фейєрбаха про “дезіндивідуалізацію релігії”, що проявляє себе в любові до Бога, яка неодмінно персоніфікується в любов до ближнього – іншого суб’єкта. Це явище трактується дослідником, як благоговійне відношення до людських досконалостей. Наприклад, любов у родині до матері, батька, дружини та дітей є певним компонентом психологічних відчуттів, що відображають взаємодію суб’єкт – об’єктних відносин. Такі і подібні почуття на думку Фейєрбаха завуальовані в релігійний свідомості. Бог – розкриття сутності внутрішнього “Я”. Такий антропологічний фундамент сутності релігії є тим, що Фейєрбах називає “торжественним розкриттям таємних скарбниць людини, визнання її таємничих промислів, відкрите сповідування його таємниць любові. Корінь релігії в інтерпретації філософа не зводиться лише до
2). Релігія з позиції Фейєрбаха виступає як “родова” та суспільна сутність людини. Він вказує на те, що внутрішнє буття людини пов’язана з її родом, сімейними та суспільними відносинами. При чому в релігійному світогляді об’єктом людської свідомості виступає не лише як, уся сукупність індивідуальних особливостей людини, але й, насамперед, родової. Суспільне буття в релігії філософ інтерпретував у вузькому сенсі, коли мова йде про взаємовідносини двох людей, що пов’язанні почуттям любові. “Така взаємодія є відображенням сутності людини, що є родовою в божественному образі.”, — пояснює філософ у “Сутності релігії.”
3.) Сутність релігії Фейєрбах вбачав не лише через класичного поясненню, як страх перед невідомим, як це часто розкривалось у творах французьких матеріалістів. Філософ не зміг погодитись із думкою про те, що джерело будь якої релігії полягає лише у невігластві людини відносно себе та не досліджуваними природними феноменами. Релігійна сутність у Фейєрбаха є складовою, що утворюють глибоке знання і сукупність позитивних емоцій. Такий підхід до розуміння релігійної сутності є нічим іншим, як комбінація і навіть синтез знання та емоцій. Однак, як тільки філософське знання розпочинає розривати істинну антропологію світоглядної релігійної картини, Фейєрбах вважав, що “релігійний погляд на божество ледь не автоматично зникає. Адже відносини “людина — Бог” є втаємниченим проявом взаєвідносин “Людина – людина.” Це можна прослідкувати на прикладі праці “Сутність християнства.” Якщо розгляд релігії “істинної”, що неодмінно базується на принципах людських взаємовідносин і відверто сповідуванням антропологізму, то відповідно такий підхід плавно переходить до релігійної рефлексії, яка змушена підійти критично до осмислення віри богословської та догматичної. Релігія у розумінні Фейєрбаха є “відношення людини до власно сутності.” Тому стає і чітко зрозумілими те, що це і є справжньою сутністю релігії: “чим людяніший Бог, тим більше людина відмовляється від своєї суб’єктивності.
4.) На думку Фейєрбаха релігія і мораль самі по собі постійно протистоять і не має потреби у поєднанні. Філософ не вбачає, що корінь релігії пов’язаний певним чином із бажання людської досконалості засобами моралі, законами. Навпаки, — падіння моральних норм за концепцією філософа, приводить до того, що релігійна віра, яка стоїть завжди, як правило вище моралі, надає змоги тільки деформовувати, під дією людських бажань та прагнень змінювати мораль у зв’язку з власними амбіціями. В цьому і є сенс прив’язки релігії до моралі, що є виступає еталоном досконалої поведінки і досконалості в цілому. А відомо, що основним джерелом досконалості постає виключно Божественний Абсолют. Тому, як вважає Фейєрбах, це і надає змогу синтезувати в діяльності багатьох проповідників цих два елементи. Бо ж за сутністю людина віруюча, як стверджує філософ, “задля слави Божої готова здійснювати не завжди поєднанні з гуманністю. Фейєрбах зазначає, що у тих випадках, де мораль концентрується на теології, а право – на Божих постановах, там можна виправдати найбільш аморальніші, несправедливі та ганебні речі. В точності, як мораль і обов’язок людини віруючої допомагає людині зконцентрувати свій погляд на свого ближнього, що відбивається у християнській заповіді: “Люби ближнього свого”, “Любіть своїх ворогів” тощо.
Безумовно, що підхід до розуміння релігії і проблеми безсмертя у Фейєрбаха – не просто констатація факту, але й, насамперед, є тим феноменом, що мав вплив на філософські погляди мислителя в подальшому. Його позиція щодо релігії переростає швидко у критику ідеалістичної філософії і його матеріалізм має чітку раціональну позицію. В цьому чи не основна заслуга Фейєрбаха у філософії вцілому. Фейєрбах абсолютно не зміг погодитись із тезою тотожності буття і мислення. Основа на яку спирався філософ – це “буття – суб’єкт, мислення – предикат.” Матеріалізм Фейєрбаха допоміг глибше проаналізувати сутність релігії, природу та витоки сутності безсмерті. В подальшому творчість Людвіга Фейєрбаха варто оцінювати в питаннях релігійної психології, сучасних секуляризаційних процесах та комунікативних аспектах релігійної взаємодії.
Євген Распопов
Головний редактор журналу Апейрон +
Яка твоя реакція?
