Причини розколу під час Першої світової війни
До початку Першої світової війни Церква адвентистів сьомого дня традиційно займала пацифістську позицію, наголошуючи на необхідності дотримання біблійної заповіді «Не вбий». Однак після мобілізації мільйонів людей у 1914 році керівництво німецької церкви заявило про готовність виконувати вимоги держави, дозволивши своїм членам проходити військову службу, навіть якщо вона передбачала носіння зброї та службу в суботу. Частина адвентистів категорично не погодилася з таким рішенням. Вони стверджували, що Божий Закон має вищу силу, ніж будь-які державні постанови, тому християнин не може порушувати четверту заповідь про святість суботи та шосту заповідь «Не вбий». На їхню думку, справжній віруючий повинен коритися державній владі лише тоді, коли її вимоги не суперечать Святому Письму.
Формування адвентистів-реформістів
Конфлікт швидко набув міжнародного масштабу. Віруючі, які відмовилися підтримати офіційну позицію Церкви адвентистів сьомого дня, були виключені зі складу громади або залишили її добровільно. За офіційними даними самої Церкви адвентистів сьомого дня, після розколу було виключено щонайменше два відсотки членів деномінації. Саме вони стали основою нового реформаційного руху, який прагнув, на їхню думку, зберегти початкові принципи адвентизму. Важливим аргументом реформістів було те, що їхня позиція відповідала поглядам співзасновниці адвентистського руху Елен Уайт, а також ранніх піонерів адвентизму, які виступали проти участі християн у війнах.
Основні віровчення
У богословському плані адвентисти-реформісти майже не відрізняються від класичних адвентистів сьомого дня. Вони визнають авторитет Біблії як єдиного джерела віри, очікують близького Другого пришестя Ісуса Христа, святкують суботу як сьомий день тижня, дотримуються принципів здорового способу життя та підтримують традиційне адвентистське розуміння пророцтв книги Даниїла й Одкровення. Головною особливістю залишається категоричне неприйняття будь-якої участі у військових діях. Представники реформаційного руху вважають, що християнин не повинен брати до рук зброю, присягати на військову службу або виконувати накази, які суперечать Божим заповідям. Саме ця позиція залишається однією з головних ознак їхньої конфесійної ідентичності.
Основні організації адвентистів-реформістів
Протягом XX століття реформаційний рух також пережив кілька внутрішніх поділів. Унаслідок цього сьогодні існує кілька незалежних церков, які мають спільне історичне походження, але окремі адміністративні структури. Найбільшою є Церква адвентистів сьомого дня Реформаційного руху (Seventh Day Adventist Reform Movement), яка представлена в багатьох країнах світу. Значною міжнародною організацією також є Міжнародне місіонерське товариство адвентистів сьомого дня Реформаційного руху (International Missionary Society Seventh-day Adventist Church Reform Movement). Крім них існують менші незалежні об’єднання, серед яких Церква вірних і вільних адвентистів сьомого дня, відома також під неофіційною назвою «шелковці», а також Адвентистська суботня церква Свідків Ісуса Христа. Незважаючи на організаційні відмінності, усі вони походять від реформаційного руху, що сформувався під час Першої світової війни.
Адвентисти-реформісти в Україні
В Україні громади адвентистів-реформістів з’явилися ще у першій половині XX століття, переважно в західних областях. За радянських часів вони, як і багато інших протестантських конфесій, діяли в умовах обмежень і нерідко зазнавали переслідувань через свою відмову від військової служби та незалежність від державного контролю. Після відновлення незалежності України громади отримали можливість легально діяти, реєструвати релігійні організації та здійснювати місіонерську діяльність. Сьогодні вони представлені в різних регіонах країни, хоча залишаються значно менш численними, ніж основна Церква адвентистів сьомого дня.
Іван Гудзенко
