Абгідгарма – стародавні буддійські тексти, датовані ІІІ століттям до нашої ери, у  схоластичному викладі яких наявний  доктринальний матеріал, розміщений в буддійських сутрах. Цей матеріал пов’язаний з схоластичним методом, а також галуззю знання, яку відповідно вивчає. Щодо Абгідгарми є різний вид літератури.

Ранніми її творами виступають резюме, виклади списків доктрини раннього періоду із супроводжуючими їхніми поясненнями. Розробка відбувалася на базі раннього списку буддизму або ж матриці ключових вчень. Стосовно пізніших творів, то вони писалися як шастра (великі трактати) або ж ахахатха (коментарі) і як вступний посібник.

Nara, Japan — April 04, 2012: Main hall Gokurakubo hondo of Gangoji temple in Nara. National treasure of Japan. World Heritage Site of UNESCO.

У філософські твори включені інновації та доктрини, котрі відсутні в Абгідгармі. Тому Абгідгарма залишається  важливою галуззю наукового знання мідж буддистами Тхеравади і Махаяни.

Так бельгійським знавцем індіології Ламоттом Абгідгарма описується як чиста та проста доктрина з невтручанням у розвиток літератури в уявлення окремих людей. Специфіка абгідгарми полягає у технічному, аналітичному та систематичному за змістом та стилем тексту. Теравадіном та Сарвастівадіном Абхідхармікою вважалося, що Абгідгарма – параматтха сакча (чистий та буквальний опис вищої істини) та вираз досконалої духовної мудрості, а сутри самутті (умовні) та парияя (образні) вчення, які дав Будда конкретним людям, у певний час, залежно від конкретної мирської обставини. Ними ж притримувалася думка щодо навчання Буддою Абгідгарми своїх учнів, що передусім виправдовує включення її текстів до канону Тріпітаки.

Дослідник Коллет Кокс стверджує про початок абгідгарми як систематичного опрацьованого вчення сутр, розробленого в належні доктрини. Західним науковцем Еріхом Фрауоллнером доведено, що буддійська система – це найбільше досягнення періоду класичної індійської філософії. Також подається тлумачення двох термінів «Абхі-дхарми». На думку Аналайо, початковий зміст Абгідгарми – це лише дискусія або ж розмова стосовно Дхарми. На Заході Абгідгамму чомусь розуміють як ядро – буддизм та психологія.

Такими письменниками Ніанапонікою Терою та Деном Люстхаусом, Абхідхамма описується як буддійська феноменологія, а Ноя Ронкіном та Кеннетом Інадою – ототожнюється з філософією процесу. Як вважає Бхікху Бодхі,  що Абгідгамма є системою, водночас філософією, психологією та етикою, котрі інтегруються в рамках програми звільнення.

А от вже сучасними науковцями підтверджується поява канонічних текстів в часи Будди, що датується майже ІІІ століттям до нашої ери, насамперед ними стверджується, щ самі канонічні твори Абгідгарми не є словами Будди, а швидше пізніх буддистів. А з точки зору Пітера Скіллінга література Абгідгарми є кінцевим продуктом декількох століть інтелектуального зусилля.  Різні розповіді Віная про нібито складений буддійський канон після Будди є суперечливими стосовно канонічного статусу Абгідгарми.

У Махасанггіці-Вінаї не має згадки про Абгідгарму, тільки у Сутрі –Пітаці, Віная – Пітаці, Махасасаці, Тхераваді, Дхармагуптаці, Саравастіваді – Вінаї надані відомості, де згадується, крім сутр можна вивчити Абхідхарму. Тому науковці: Мігот, Томас, Фроуоллнер, Гетін, Бронхорст притримуються думки, згідно якої Абхідхарма базується на матікас (ранніх та стародавніх списках доктринальних термінів). Так першим стверджується, що Маттака Пітака, яку читав Махакасьяпа в Першій Раді, перш за все починається у скороченій версії доктрини буддизму, розширеної з часом.

Томасом та Фрауоллнером стверджувалося, хоч твори Абгідгарми різних шкіл окремо складені, мають відмінності, базуючись на «стародавньому ядрі» загального матеріалу.  Гетіном пишеться, що матіки є стародавніми за книги Абгідгамми. Списки такого роду стали називатися матхкою, з яких відповідно поступово складалася Абгідгарма. Як говорить Аналайо, такі списки не окремо представлені, включали коментарі з поясненнями як частинки усної традиції. Коментар вміщував цитати сутр, що знаходимо у канонічному тексті Абгідгарми. Науковець Фрауоллнер відносить період розвитку канонічних творів Абгідгарми від 250 по 50 рік до нашої ери.

Існує припущення зібрання текстів абгідгарми з сімох відрізнених традицій китайським паломником Сюаньцзаном ще до VІІ століття до нашої ери. Усі індійські буддійські школи не прийняли творів Абгідгарми як канонічні. Школою Махасангікою не було прийнято частини канону Абгідгарми. Іншою школою включено більшість Худдаки Нікаї в Абгадгаммі-Пітаці.

Лише деякі тексти за впливовістю та популярністю перевершили саму Абгідгарму, будучи ортодоксальним підсумком Абгідгарми їхніх шкіл. Два екзегетичні тексти, датовані V століттям нашої ери стають найбільш впливовими. Сюди необхідно віднести праці Буддагхоси, насамперед працю школи Тхеравада – Вісуддхімагга, так як Абідхармакоша Васубандху – основне джерело вивчення Абгідгарми в індо-тибетському та східноазіатському буддизму.

Традиція Тхеравади доводить, що Абгідгарма не є пізнім доповненням, а вивчалася на четвертому тижні просвітлення Сідгартхи. Традиція не заперечує того, що Абгідгарма дійсно викладалася Будою у повній формі як єдине вчення, виняток становить Катхаватту. Згідно тхеравадської традиції, девами була побудована резиденція для Будди, її прикрасили коштовностями, дерево бохді – місце медитації Будди та передачі вчення Абгідгарми божествам. За традицією, Будда кожен день робить підсумок вченню, дані в небесній царині, які передав  бхікху Саріпутті.

Сарвастівадою-Вайбханікою переконувалося, що Будда з учнями дійсно навчали Абгідгармі, розкиданій по всьому каноні. Зі смертю Будди, Абгідгарма систематично укладалася учнями, її прочитав Ананда на першому буддійському соборі.

Буддійські філософи Абгідгамми роблять спробу пояснення досвіду із створеними списками та матрицями дхамм, змінених в залежності яка це є школа. Так виділяються чотири категорії дхамм за Теравадою Абгідгармою:

  • Розум, Свідомісь, усвідомлення (чітта);
  • психічні фактори, психічні події, асоціативна ментальність (четасика, є 52 типи);
  • фізичні явища, матеріальна форма (рупа);
  • вимирання, припинення (ніббана).

Остання дхамма – безумовна, не винкиає, ніколи не може припинитись через причинно-наслідковий взаємозв’язок. В такому разі проектом Абгідгармою мався б надатися повний вичерпний опис кожного можливого типу сідомого досвіду з погляду на складові чинники та їхні відносини. Згідно тхеравадської традиції нараховується існуючих вісімдесят два типи дхамм виникнення у світі досвіду, тоді ж як у сервастіадській – сімдесят п’ять дхамм.

Для Абгідгарми істина двояка, існують два способи погляду на реальність. Перший – шлях повсякденного досвіду і нормальних мирських людей. Категорія паньятті (номінальне та концептуальне)називається санвіті-сатьєю (загальноприйнята істина). Шлях Абгідгарми просвітленості осіб, зокрема таких як Будда, що розвинув віпассану (справжнє прозріння) бачить реальність, котра є постійним потоком зібрання дхармі і цей спосіб бачення світу є парамартхою-сатьєю (вища істина).

Буддист Васубандха пише наступне: виникнення всього у поділі або ж раціональному аналізі, наприклад предмету – концептуальна вигадка. Виходить, що щось не може бути реальним, якщо зникає при аналізі, а тільки звичайним.

Кінцевою метою Абгідгарми є нірвана, а значить Абгідгарміка систематизувала дхамми в кусали (вмілі), очищає розум і веде людину до звільнення тих, які не вміють та цього не роблять. Абгідгарма передбачає соціологічну мету. Її мета – підтримування буддійської практики та медитації.

Уважно дивлячись за приходами та відходами дхамм, маючи змогу визначити, котрі є корисними, а які необхідно культивувати, шкідливі і від таких слід відмовитись, буддійським медитатором Абгідгарма використовується як схема звільнення свого розуму і усвідомлення усіх переживань як непостійних, незадовільних, тому не потрібно взагалі зачіплюватися за них.

Необхідно звернути уваги на відрізнені риси Абгідгарми: перша – матриця або каталог категорій як проекту побудови (122 типи класифікації); друга – розбір вдаваного потоку свідомості на послідовність когнітивної події, які названі свідомістю (чітти), кожна з них це складна одиниця, яка включає свідомість як основу усвідомлення об’єкту так і четасік (набір ментальних факторів), котрі виконують специфічні завдання в акті пізнання людини; третя – необхідність встановлення порядку серед великого набору технічної термінології, який відповідно утворює  інструментарій буддійського дискурсу.

Аналітичний метод ранніх трактатів Абгідгарми – пітаки з синтетичним методом «Патхани» базуються на  невід’ємній єдності двоякого філософського буддійського принципу: аннатах  (не-самостійності або відсутності «его») та патіччі-самуппаді. Бачимо як основа методології залишилася в досконалій гармонії з проникаючими поняттями, що знаходяться в серці Дхамми.

Значить з позиції тхеравадської традиції, Абгідгамма-пітака – оригінальне слово Будди, відрізнене від ранньої школи Сарвастівадінів.     Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Індуїзм

Крішнаїзм

Крішнаїзм— течія в індуїзмі. Вважається відгалуженням вішнувізму, так як Крішна виступає головним богом в крішнаїзмі, ...
Історія релігій

Бхагават-гіта

Бхагават- гіта є пам’яткою ведичної релігійно-філософської думки. Написана на стародавній індійській мові  санскрит. Через Бхагават-гіту ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *