- …Доведеться звертатись до природи, якщо нема мізків. Я знаю як. Мені потрібно буде розколоти грецького горіха навпіл. Ні не горіха, а шкарлупу на ньому. А тоді вийму його осердя. Ти ж повинен розуміти, що горіхове осердя – це людські мізки в мініатюрному вигляді. І їх споживали греки. І греки були дуже розумними.
- Вони створили театр, найкращі у світі скульптури, вони навчили світ воювати, подарувавши досвід тактики безпрограшного бою. Вони пішли з арени історії так розумно, що промайнули тисячоліття, а ми їх не забуваємо. Вони їли мізки.
- Вони їли горіхові мізки. Тому були розумні. В андроїдів ХХІ століття нема мізків. Мені здається, що я зможу, вийнявши горіхові перетинки засилити туди тоненького мідного дрота…
- Але мідний дріт гнеться…. Хоча… він є добрим провідником електрики…
- Мені не потрібен провідник електрики. Для мене головним є, щоб дріт їм міцно закріпив мізки, щоб вони не розсипались, не розлазились , як недосмажені свинні котлети в поганої господині.
- А як же з нейронами та кровосудинами?
- Я щось придумаю… тихо… Дай мені сказати про свій винахід… Мені потрібно, щоб ці міні — мізки тримались черепа. Розумієш?
- Так розумію…
- Послухай … еврика… Смола ….смола!!!
- Але ж… смола чорна….
- Не будь дурнем … смола з вишні. Ота, застигла.. яку ми їли в ХХ столітті, коли над нашими головами півтора місяця висіла загрозливо комета, як око Боже. А ще краще – смола з карпатської ялиці… вона тримає міцно. Потім ми придумаємо щоб очі, рот і ніс працювали в андроїда справно… В крайньому випадку я прив’яжу до їх рук прозорі нитки..
- Андроїд це ж маріонетка..
- Послухай то ж не так.
- Та не віднікуйся!
- І не думаю, Сократе. Ну ось.. мій винахід нормальний. Потім.. такого можна відправляти в бій.. ось коли він потрапить під танк.. в кривавий тан війни. З його довбешки… тьху… забув…. З голови … вона хрусне, як перестиглий кавун або як перемерзлий гарбуз… Так ось.. вона не заплямить землі окупованої своєю кров’ю. Не впаде і каплина. З неї вичавиться мій.. грецький.. з грецького горіха мозок… Якщо гусениці, кулі, снаряди його не рознесуть к чортовій матері, то він приклеїться смолою до землі…а потім з нього виросте новий горіх. Розумієш ? Ось, ти повернешся в морок віків, я вмру, війни не буде. А горіх буде. Сократе, не мовчи. Куди ти??? Виросте горіх, розумієш?
- …Зачем всьо усложнять?
- Та годі тобі! Обізвався, коли розумний пішов. А досі де ти був? Від тебе досі тхне димом війни. Їдким згарищем донбаської війни. А я… Я не відступлюсь від свого винаходу… і кращого андроїда ви не винайдете… А потім, уявляєш, потім настане час і горіх зродить багато горіхів. Він буде густий, кучерявий.. горіхи на ньому будуть, наче бігуді… на ваших женщинах. Уявляєш? І європейські пани лізтимуть, щоб зірвати тих горіхів собі на їжу.
- Но они же бояться висот….
- Не вгадав. Вони шиють на своїх фабриках міцні краватки. З краваток робитимуть канати.. Так будуть лізти, як коти… як матроські коти до моєї киці по водостічних ринвах.
- Уявляєш? Вони відриватимуть горіхи від гілок і смакуватимуть їх безборонно. Вони й так розумні. А тут стануть ще розумніші. Вони допоможуть нам вивести нові сорти. З великими плодами і ще більшим врожаєм… Нам потрібні голландці. Найперше голландців висадимо на горіхи… а німці й швейцарці нехай кредитують мої горіхові сади. А ми будемо «арбайтен». Всі ми будемо «шнель арбайтен». Вихідний день тільки в неділю. Але станемо багатими. Уявляєш?
Я зможу відправляти тобі ящики мізків. Я хочу щоб всі слов’яни були розумними.
- Я не понял, зачем тебе андроид…
- Послухай, зараз немодно воювати. Немодно воювати так підло і жорстко. Немодно воювати взагалі. Ну ось. Атомна зброя є. А навіщо вона, так ніхто і не знає. Двоголові люди із гострими зубами і чіпкими кігтями навряд чи зможуть наосліп викинути атом із земної орбіти , як тліючу головешку. Тільки слабак, в якого в руках «червона кнопка», може вбивати беззбройного а потім чекати, доки знидіє сам. Йому несила застрелитись.
Ще одне. Послухай. Я скупий. Дуже скупий. Солдатів треба одягати. Їх треба годувати. Тушонку їм треба. І хліб треба підвозити. Амуніцію. Зброю. Їх поранених треба лікувати. Так ось.. .нехай воюють андроїди. Виділимо їм велике поле. Чия сила переможе, того й горіхова плантація. Ти розумієш?
- Но откуда мне взять матеріал?
- Висипай порох з куль, заряди з мін і снарядів. Залізо віддавай нам. У нас буде достатньо щоб скріпити наспіх відремонтовані поруйновані тобою мости, які розсипаються, збудувати нові паротяги і електростанції. А тобі залишиться порох…
- Но андроиды…
- Ми їх будемо ліпити з глини. Ти ж не ідіот. Нехай і боговідступник. Але не ідіот. Бог створив море, а потім сушу. Потім взяв у долоні землі й замішав на воді такий великий клубок глини. А потому з глини виліпив першого чоловіка. Ми будемо ліпити андроїдів з глини. Я розгрібатиму землю, як пес, щоб вибрати тривку глину. І ще одне… ліпитимуть андроїдів європейці. Я не довіряю твоїм робітникам. Вони безвідповідальні… часто безвідповідальні. Їм заборонив ти їсти наше сало, сир і цукерки, і в них кисневий голод. Ще вони не п’ють нашого вина. Бо вирубали наш виноградники кримські. Розумієш, кисневий голод?
Кожен кістяк який , кожну кісточку воїна вкраїнського, яку я знайду… а ти їх багато позалишав.. я битиму тебе нею по руках… я битиму тебе по твоїх кровавих руках…
- Но я же не смогу работать… если у меня не будет рук…
- А ось ті, що залишились з твоєї вини без рук і ніг живуть. І працюють. Хоч не можуть працювати… і померти не можуть. Вони хочуть тобі подивитись в очі. Їм в європейських клініках прикрутили гайками холодні протези. Слизькі і холодні. І вони живуть. Але слухай далі. Андроїдів для обох наших армій доводитимуть до ладу європейці. Бо в тебе вони можуть бути повними дибілами. Мені не потрібно щоб вони відкривали одночасно рот, очі і водночас закривали носа і робили собі харакірі. Ти розумієш?
І ще одне: андроїди боротимуться між собою в одному полі. Візьми до уваги: вони не терплять бруду і захаращеності. Дві армії побачивши брудні села і міста, можуть їх знищити. Ніхто їх не судитиме. В них мізки… Напівсухі мізки. Тому твоїм женщинам потрібно побілити всі хати, вікна почистити від пороху і бруду. Ще краще зводити будинки такі, як Європі: скляні. Пора навчитись жити за склом. Нічого не приховуючи за високими парканами. Ні несправедливо нажитих статків, ні убогості…
То як щодо андроїдів?
- Мне надо подумать. Спросить у Главного…
- Добре.. Думай але недовго. Бо Главний й так тобі нічого, окрім путівки в омріяне тобою пекло, не видасть. А нам ще треба подумати чи брати тебе до спілки. Бо ти ж нам непевний союзник…
І ще одне… в тебе там є один дядько, який сидів у наших колоніях-тюрмах за крадіжку шапок і зґвалтування некрасивих жінок. Передай його нам. Тут він має третій термін. Прижиттєвий і по життєвий. Нічого що з паличкою… він міцний грішок. Від хляпка курячим яйцем очумався, то і від вироку нюрберзького очуняє. А якщо брикне лапками … то теж нічого. Нам не шкода. Він нажився, як панився. І «ручку до чемодана» причепимо. А ти візьми і забери зірку з усіх будівель. Інакше заберемо ми. Позриваємо і переплавимо в дефіцитне залізо. Ти ж нам багато заліза спалив.
- Но звезда – ето святое…
- Перехрестися… пора вже зрозуміти, що замість зірки, на якій сімдесят літ розпинали український мій народ, є зірки як навколо німба святого Творця. На блакитному прапорі вінець зірок. Розумієш? Вінець, а не шибениця?!!!!
- Мне надо подумать…
- Думай мерщій… і не думай за мій лісковий паркан з горщиками пускати своїх курей та зелених чоловічків. Ці дві категорії шкідників одразу ж видають тебе. Очевидно, погано годуєш їх… Але то не моя справа. Нема що їм в моїх грядках робити. Он поляки, білоруси та румуни попросили про ворітця. Я їм зробив ворітця. Вони ходять. Перед тим, як зайти – в хвіртку стукають. І перед порогом вхідних дверей ноги витирають. Якщо хтось щось приносить, чи то пирога з яблуками, чи морсу в пляшці, то я бартером віддаю, пригощаю. Я їм паляницю свіжоспечену чи молока ще свіжого , з шумком. Так що в нас гостинцями просто так не частують. Візьми це до уваги. В нас бартер. І не « я тобі слона, а ти мені бублики два». В нас справедливий бартер. Так що в хвіртку, якщо таку попросиш гречно, то я прорубаю. А якщо надумаєш бити горшки, та запам’ятай: два з мого паркана розіб’єш ти, а третього я тобі на голову натягну. І носитимеш його доти, доки не навчишся танцювати гопака. В тебе ж в тундрі-сибірі набагато холодніше, ніж мені… Нам і дров вистачає, і ріпак на полі пнеться, корови про біогаз дбають. Благо, не замерзли десять років тому. Не замерзнемо й тепер, це вже точно…
І давай, думай швидше за андроїдів з горіховими мізками. То ж ти ще хочеш воювати, ще руки зціплюєш.
- Ето не я…
- Аякже, це твій Режисер з пекла… Зауваж, я горіховий гай і без тебе посадити можу. Власноруч. Без загибелі андроїдів. Мені набагато вигідніше, щоб андроїд з замість того, щоб йти на поле бою, щодня приносив мені до столу тарілку розігрітого супу чи малиново-лимонний чай… А ще – для економії енергії вимикав телевізора, коли я засинатиму після важкого робочого дня о пів одинадцятої вечора…
МАКСИМІВ Галина
м. Долина, Івано-Франківської області