З видатним сином і генієм, Великим Кобзарем тісно переплетені культура, історія, духовність українського народу. Саме відвага, сила і незламність людського духу перед російським імперіалізмом і не скорення волі є прямою демонстрацією його прагнення до свободи України.Тарас Шевченко просвітлює і надихає через Бога українську націю,молоду інтелігенцію, еліту, закликаючи їх відстоювати свободу своєї держави, що досить чітко проілюстровано у поемі «Кавказ»:
І вас Сині гори, кригою окуті,
І вас лицарі великі,
Богом не забуті
Борітеся — поборите,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас сила.
І воля святая
Шеченко став справжнім провидцем, Пророком теперішнього, сучасного, майбутнього України, варто лише прочитати його твори, які містять велику глибину думок, усвідомлення себе як українця-християнина, що походить від славного козацького роду.
Вся ти єси Україно славою покрита
Тяжким горем, і сльозами, ще кров’ю полита
І поки над білим світом світить сонце буде
Твої думи, твої пісні не забудуть люде.
А як переживав Тарас за Україну, переливаючи свою тугу, біль, постійно ведучи свою боротьбу з Богом. В тім ця боротьба не була відступницькою, а власне силкування людської волі, намагання перебороти і не дати заснути душі. Варто відмітити його майбутнє пророцтво у вірші під назвою «Якби ви знали паничі», в якому розкривається реалія сьогодення:
А сестри, сестри, горе вам!
Мої голубки молодії
Ви в наймах виросли чужії
У наймах коси побілюють
У наймах сестри помрете
Його слова дійсно збулися, лишень потрібно поглянути як жінки – українки стають секс – рабинями в Європі або через безглуздість і пихатість нашої держави змушені їхати далеко за кордон у пошуках роботи, щоб прогодувати свою родину.
Або ж слізно дивитись на те ж саме приниження людської гідності перед паничами, байдуже де, чи в Росії, Україні або у Європі. Ось як про це описує син українського народу – Тарас:
Село неначе оніміло
Неначе люди подуріли
Німі на панщину ідуть
І діточок з собой ведуть
А душа Тараса була справді намолена, переповнена вищого блаженства та от тільки ніхто не зумів зрозуміти його біль, сум, ностальгію в Оренбурзькій кріпості, в різних місцях заслання. Проте Шевченко воєдино з’єднав свою душу з українським народом. Варто процитувати кілька його рядків:
Не вмирає душа наша
Не вмирає воля…
Це ще раз підтверджує , що український народ є непереможним, не підкореним, а справжні відважні лицарі – козаки, сини народу завжди готові покласти свою душу на вівтар свободи України. Про Тараса Шевченка говорять як про людину, яка змінила мислення мільйони українців, зробила більше корисливого, душевного і повчального для всієї України, і навіки закарбувалася на тлі світової історії людства.
Навіть видатні австрійські діячі говорили про генія української народу як про велику людину, що своїми глибокою філософічністю, національною ідеєю вплинула на увесь світ. Постать Кобзаря набула світового значення, тому що українська діаспора не забула про літературну творчість, поширює її в народні маси. Про видатного творця , поета, людину сили, волі і духу знає уся Європа.
Тарас Шевченко уособлює всю Україну від Сяну до Дону, поєднуючи у собі загартований сталлю український дух і волевиявлення народу України. Вражає його глибокий і водночас гіпнотичний погляд, що спрямований на нас, українців.
Чи повинні ми, українці забувати свою рідну солов’їну мову? Що ж на рахунок цього говорить Шевченко? Послухаймо лишень мудрі слова Кобзаря:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь
Тарас Шевченко наголошує на тому, щоб ми українці, які досить часто хочемо бути англійцями, не віддалялися від справжньої мови нашої рідної неньки – України. Навіть перебуваючи за територіальними межами в зарубіжній країні, не забуваймо про свою матір, державну символіку, гімн, які повинні завжди перебувати у нашому серці.
Останні слова Шевченка у вірші «Мені однаково чи ні…» є справді пророчими:
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Ми, українці повинні з великою шаною віднестися до Пророка України – Тараса Григоровича Шевченка і вшанувати його світлу пам’ять у день ювілею, приуроченому до його 200 – річчя, плекати рідне українське слово, яке живим вогнем і іскрою Божою повинно запалати у серці та душі кожного пересічного українця. Пам’ятаймо про Шевченка, будьмо єдиною спільною українською нацією, загартованою силою християнського духу, міцно стіймо, захищаючи свободу нашої держави, зберігаймо даровані нам Богом національні цінності.
Молімося за Україну як цього бажав Тарас Шевченко, прагнімо до розквіту держави і солідарності між народами, любімо один одного, свою українську землю на якій зростали.
Хай Бог допоможе нашій Україні, славному козацькому війську, що продемонстрували свою мужність, хоробрість і рішучість, охороняючи територіальну цілісність, кордони держави від ворожого вторгнення, зміцнить божественною силою, укріпить нашу віру в перемогу.
Український народ пам’ятає свою багатовікову історію, яку дуже часто пробують сплюндрувати « чесати під свою гребінку». В тім переживши царизм, війну, голодомор Україна в особі Шевченка воскресла, відродилася як фенікс з попелу. Бажаю, щоб молода інтелігенція відроджувала поезію Великого сина України – Тараса Шевченка, доносила її до мільйонів людських сердець, об’єднуючи в такий спосіб через постать Кобзаря усю світову спільноту.
З нами Бог! З нами Україна!
Слава Богу!
Слава Україні!
Богдан Стрикалюк
