Пізнання людини є своєрідним рухом від незнання до знання. Тому першим рівнем пізнавального процесу людини може виступати визначення про те, що досі ми не знаємо. Нам властиво відділити те, що ми не можемо знати від того, що є невідомим для нас для того, щоб визначити дану проблему.Проблема — завдання або ж складне питання протиріччя, що вимагає нагального розв’язання.
Другим рівнем наукового пізнання може виступати вироблення гіпотез. Гіпотеза – висунена наукова пропозиція, яка потребує ретельної перевірки. Якщо ж вона може бути доказана за допомогою великої чисельності фактів, то відразу ж перетворюється на теорію.
Дане визначення походить від грецького слова ?????? і перекладі означає — спостереження, дослідження. Теорією називають таку систему знань, яка собою описує і пояснює визначенні феномени, наприклад: квантова, еволюційна, креаціоністична теорія. Важливу роль в теорії відіграє рівень перевірки, тобто це означає чи вона є надійною, підтвердженою об’єктивними фактаж ними матеріалами (нововеденнями), чи відрізняється чіткістю, відповідальністю, суворою логікою.
Для цього нам слід розрізняти такі два поняття як об’єктивні та наукові факти. Об’єктивні факти мають в першу чергу справу з існуючим насправді предметом, процесом або здійсненою подією. Наприклад, Олександр Сергійович Пушкін був вбитий на дуелі Дантесом. Це вже є об’єктивний факт.
Науковим фактом може виступати таке знання, що в дійсності підтверджується та інтерпретується в рамках існуючої системи знань, які загальноприйняті суспільством. У наукових фактах зазвичай може фіксуватися об’єктивний світ, яким він є насправді, а в оцінці – відображатися суб’єктивна людська позиція, з її інтересами та рівнем моральної і естетичної свідомості – уявлення і сприйняття людської поведінки, місця і ролі у суспільстві.
Великі труднощі можуть виникати під час процесів переходу від гіпотези до наукової теорії. В тім вже існують можливі способи, процедури за допомогою яких можна перевірити таку гіпотезу, довести її належним чином або ж зовсім відкинути як ту, що не відповідає дійсності.
До таких способів або процедури відносять наукові методи. Методом може називатися такий спосіб, правило чи прийом пізнання, ціла система приписів, що може дозволяти дослідження об’єкту. Крім методу існує також і методологія – це вже більш широке поняття, його можна розуміти як сукупність застосування методів у будь – якій науці; як загальну дисципліну про методи. критеріями істини у науковому розумінні виступають перш за все чуттєвий досвід та практика, чіткість та логічна відповідальність. Методи слід розділяти на емпіричні (тобто такі, що базуються на досвіді, практичних способах наукового пізнання), а також теоретичні (різні логічні процедури).
Перші базуються на чуттєвому пізнанні людини, такому як відчуття, сприйняття та уява. Сюди ж можна врахувати і інші методи:
1) Спостереження — сприйняття,фокусування, але не втручання у розвиток явищ;
2) Експеримент — детальне вивчення тих чи інших явищ під чітким контролем і управлінням у сприятливих польових умовах (лабораторіях, кабінетах, дослідницьких центрах);
3) Вимірювання — визначення відношення тієї чи іншої величини, яку вимірюють до її зразка (еталона);
4) Порівняння – подібність і відмінність між досліджуваними науковими об’єктами, їхні ознаки.
Про чистіі емпіричні методи в науковому пізнанні людини не може бути й мови, тому що для простішого спостереження необхідно мати теоретичні основи – вибірка даного об’єкта, після процесу якого відбувається формулювання гіпотези.
Теоретичні методи людського пізнання базуються на раціональному пізнанні, такому як поняття, міркування, умовивід) та логічних процедурах. Сюди можна віднести наступні:
1) Аналіз – процес розбирання предмета, явища по його частинам (наприклад за ознаками, властивостями, відносинами);
2) Синтез — процес поєднання усіх частин в ході їхнього аналізу в єдине ціле;
3) Класифікація — об’єднання таких об’єктів за їхніми ознаками і їхній поділ на групи, види;
4) Абстрагування — поглиблене дослідження якогось конкретного об’єкта і його визначення зі сторони (тут можуть проявлятися абстрактні поняття у людській свідомості, наприклад такі як колір, краса, кривизна, контурність;
5) Формалізація – певне відображення людського знання у більш прихованому вигляді – знаках, символах, різних математичних формулах, хімічних символах;
6) Аналогія – висновок людини щодо подібності визначених об’єктів і його відношення до низки інших;
7) Моделювання — процес створення якоїсь конкретної моделі об’єкта та її вивчення;
8) Ідеалізація – процес створення понять для неіснуючих в реальності об’єктів, проте таких, що мають прообраз в дійсності (наприклад , ідеальний газ, геометрична точка, ідеальний чоловік);
9) Дедукція – раціональних рух людської думки від загальної до конкретної речі, предмета;
10) Індукція — рух людського розуму від конкретного до загального.
Варто також знати, що ці методи вимагають крім того емпіричних фактів. Індукція хоч і є логічною операцією, проте вона вимагає перевірки досвіду конкретного факту, а тому і базується не на теоретичному, а емпіричному знанні. Тому емпіричні та теоретичні методи повинні існувати в єдності, доповнюючи один одного. Існувати окремо один від одного вони не можуть.
До загальних філософських методів – підходів відносять наступні:
1) Метафізичний – полягає перш за все у розгляді того чи іншого об’єкта, який може знаходитися у стані спокою, статики, поза зв’язками з іншими від нього об’єктами;
2) Діалектичний — полягає в першу чергу у відкритті еволюційних законів, змін речей, їхньому взаємозв’язку, єдності чи внутрішньому протиріччю.
Процес абсолютизації єдиного вірного методу отримав назву догматики (наприклад це прослідковується у діалектичній філософії матеріалізму Маркса, Енгельса, Леніна ). Неправильно зв’язані різні не критичні накопичені методи стали називатися еклектикою, пізніше ж виникне цілий філософський напрям – еклектизм.
Богдан Стрикалюк
