Щоб підтримати свою теорію, Парменід використовував аргумент про те, що об’єкти, які ми сприймаємо як окремі, насправді складаються з одного основного матеріалу та існують в єдності. Наприклад, дошка, молоток і цвях, хоч і можуть здатися різними, насправді є частинами одного цілого, а отже, вони не можуть бути розділені в реальності так, як це може здатися на перший погляд.
Незважаючи на переконливість його аргументів, Парменіда зазнали критики, особливо з боку тих, хто спирався на очевидність свого чуттєвого сприйняття. У відповідь на цю критику, його учень Зенон розробив 40 філософських парадоксів, відомих як його Аргументи про рух, щоб продемонструвати, що ідеї його вчителя можна логічно виправдати.
Зенон використовував ці парадокси, щоб показати, що концепція руху має свої внутрішні суперечності, що робить її неможливою. Один із найвідоміших парадоксів, парадокс Ахіллеса та черепахи, використовується для демонстрації того, що навіть у випадку, коли один об’єкт (наприклад, черепаха) постійно зміщується, він ніколи не зможе догнати інший (наприклад, Ахіллес), оскільки рух здаватиметься нескінченним.
Таким чином, вчення Парменіда та його моністичної концепції було об’єктом не лише філософських дискусій, але й логічного аналізу. Його теорія, незважаючи на критику, дала поштовх для подальших досліджень і розвитку філософських концепцій, а його вплив відчутний і до цього дня у світі філософії.
Іван Гудзенко
