Як відомо після Ксенофана, вчення було продовжено Парменідом Елейським. На відміну від ксенофанівського поняття «єдине», вводить інше  – «буття». Розглянувши всесторонньо дане поняття, мислитель робить наступні висновки. Саме ж поняття має етимологію від дієслова «бути», а в особистій формі буде звучати «є». Значить, буттям ми називаємо існуюче і те, що існує. Існуюче тепер може бути не існуючим у минулому? В такому випадку дещо існуюче і якого не було взагалі має походження із нічого. Але з нічого дещо не буває. Якщо щось зараз існує, то це означає лише одне: те, що воно дійсно було.

Вчення Парменіда про буття

Інша ж справа,  що воно могло б існувати у минулому, але в іншій формі або ж його не могло бути взагалі. Коли ж щось існує,  то чи можливо, що не буде існувати у майбутньому? Дещо існуюче зараз, якого в майбутньому не буде – перетвориться в ніщо. Щось не перетворюється в ніщо. Те, що зараз є, означає, що буде в подальшому. Звичайно ж здатне перейти в іншу форму існування, але зникнути не зможе.

Щось є, воно означає, що існує і буде існувати, так просто не звідки не взялося, перетворитися в ніщо або ж існувати вічно теж не може. Тому з буття виділяється вічність. Існуюче є обов’язково вічним.  Якщо чогось зараз немає, то означає , що його не існувало і не буде існувати, інакше довелося припустити, що щось обертається в ніщо, з якого виникне ніщо.

Парменідом застосовується висловлювання, не зрозуміле на перший погляд: «Буття є, небуття немає». Тобто,  якщо  щось є, то воно завжди буде, а коли чогось немає, то його ніколи не буде. Вічність – найбільш суттєва ознака буття. Вічне повинне бути неподільне. Поділене складається з частин, при роз’єднанні котрих предмета насправді немає. Відтак поділене може існувати, його немає. Буття завжди було, залишається неподільним. Оскільки так воно і є, то це суцільне, яке не складається з частин, чи можливий у ньому будь-який рух? При наявності частин і меж цілком доступне переміщення.

Коли щось є цілим та суцільним, то рухатися у ньому ніщо не зможе. А це означає нерухомість буття. Але ж будь-який рух – це зміни. Буття саме по собі незмінне. І як результат логічного, споглядального розгляду буття маємо: вічність, неподільність, нерухомість, незмінність. Така картина буття описується нашим розумом. Але такі чуття як зір, дотик описують зовсім іншу картину: усе є вічним (виникнення і знищення), подільним (складається з частин), рухливим і змінним. Проте яка із цих двох картин є істинною:  перша, в які описане нам недосконале та грубе почуття, якими наділені живі істоти або ж інша,  яку насправді малює тонкий та досконалий у порівнянні з почуттями розум, котрим наділена людина? Представлена людським розумом картина є правильною (за філософом Парменідом). Почуття ж оманливі.

Світ як ми бачимо поділений, рухливий та змінний, в тім насправді неподільний та незмінний, цього ми не можемо бачити, але розуміти розумом можемо. Існує не чуттєве, а те, що мислиться. Здається такий висновок є незвичайним та дивним, але подібна ж ідея висловлювалася Парменідом і іншими філософами. Заслуга Парменіда у точному та яскравому формулюванні ідеї з наданням їй закінченого, класичного виду.

Пегас