(Мф.13, 47-52)
Господь розповідає не одну притчу для Своїх учнів для того, щоб зрозуміти таємниці Царства Божого, а тому прирівнює Царство Небесне з неводом, котрий закинули в море і витягнули чимало риб, різного роду на берег. Хороше з улову зібрали в посудини, погане відкинули. Станеться так наприкінці цього віку, що Ангели Господні будуть відділяти злих із тих праведників, які перебувають в середовищі, а потім викинуть поганих у вогняну піч. Ці злі опиняться у досить поганому становищі, яке в євангельській притчі називається «плач та скрегіт зубів» (досить важкий стан християнської душі, в якому та знаходитиметься).
Як можна зрозуміти цю притчу християнину, кожній простій людині? Під неводом слід вважати вчення Святої Євангелії, проповідь апостолів, названих «ловцями людей», а морем – увесь всесвіт. Рибами тут виступає усе людство. Притчею чітко показано, що завдяки проповіді Євангелія будуть зібрані усі люди: праведники і грішники. Наповнений невід є уособленням кінця часів, ті що перебувають як би не бажали, але будуть розділені. Берег і розібрання риби – останні часи та Страшний суд та відділення
Одні увійдуть в райське життя, Царство Небесне, інші ж залишаться за Його межами. Як бачимо Спасителем вказується та різниця між праведниками та грішниками, тобто хто із них яку участь розділить. Святитель Іоанн Златоуст дає екзегетичне пояснення: навчаючи притчами, Господь завжди бере приклади не видумані, а з повсякденного життя Своїх слухачів, чинив так, щоб виразнішими зробити Свої слова, зодягнути істину у живий образ, глибоко закарбувавши її в пам’яті.
Святителем Феофілактом Болгарським щодо притчі застерігається: ця притча страшна, бо вона показує, якщо ми і віруємо, але не маємо доброго життя, то вкинені будемо у вогонь. Невід є вченням рибалок –апостолів, що зіткане із знамень, пророчих свідчень, бо про що не вчили апостоли, вони підкріпляли це чудесами та пророчими словами. Невід збирає різних людей, починаючи від варварів і закінчуючи розбійниками.
Коли ж він переповнений, тобто коли світ закінчить своє існування, тоді ті, що знаходяться у неводі розділяються. Бо хоч ми увірували, але якщо виявимося поганими, то будемо викинуті геть. Не такі будуть складені в посудини, розумію, вічні оселі. Усяка дія, чи або зла, говорять, є їжа душі, бо душа має мисленні зуби. Отже, душа буде скреготіти ними тоді, знищуючи свої діяльні сили за те, що таке робила.
Святитель Григорій Богослов про стан душі говорить: що буде робити в цей день той, хто від погляду Судді віддаляється, від спільноти вибраних відкидається, хто від світла переходить в темряву, — мучиться вічним спаленням? Блаженний Ієронім Стридонтський говорить, що добрі будуть покладені в посудини небесної оселі, а злих охопить вогонь геєни, щоби висушити та спалити їх.
Святитель Лука Войно – Ясенецький у поясненні щодо улову малого: чому так мало цінного залишилося у неводі Христовім? Тому що увесь рід людський поділений на дві дуже нерівні частини: величезну більшість складають ті, які в Священному Писанні названі «народом землі». Це ті, для яких важливіше за все і навіть єдино важливі інтереси благополуччя в земному житті. А до благ вічного життя, в яке мало або зовсім не вірять, вони байдужі.
Вказана вище притча є застереженням для всього людства. Так як у світі є чимало спокус, в які нажаль потрапляють віддані Богу, сіті диявола влаштовані так, щоб здобич потрапила туди і не могла вирватися звідси. Залежить життя наше і від добрих справ по відношенню до наших близьких, рідних, а особливо таких, які мають у тому чи іншому потребу. Блаженний Феодорит щодо цього сказав: аж доки не спітніє динарій у твоїй руці. Це означає правильний вибір на власний розсуд у допомозі нужденним, калікам. Адже під тим, хто чекає тебе може бути Христос, повз якого проходять мимо. А за такі справи – вічна нагорода, прояв байдужості – справедливе осудження Богом і частка не в раю, а в вогні невгасимому. Тому висновки необхідно робити усім без винятку.
Пегас
