Народився зимою 1893 року в поселенні Норіч, штату Нью-Йорк. Ще з дитячих років мав хворобу шизофренію, загострення котрої пережив. Хвороба не давала можливості нормально контактувати з оточуючим світом, що сильно привернуло увагу Саллівана у його подальшій психіатричній діяльності. В кінцевому результаті це схилило майбутнього психоаналітика створити теорію міжособистісних відносин.
Після переїзду в місто Чикаго освоює медицину, проходить особисте лікування, проходить сімдесят годин психоаналізу. З 1917 року – Салліван поповнює ряди американської армії після закінчення Чиказького медичного коледжу. Але із закінченням війни продовжує медичну справу, приймається на службу при Федеральній раді професійної освіти, після якої – призначений на Службу народного здоров’я.
З 1922 року – перехід на роботу до Вашингтонської лікарні святої Єлисавети. Ним вперше було застосовано радикальні методи щодо лікування пацієнтів з психічними розладами. До початку 30-х років першої половини ХХ століття продовжував досліджувати хворобу шизофренії, після чого підвищив свою репутацію як клініцист.
Переїжджає з міста Вашингтон до Таусона, штату Меріленд, співпрацюючи з медичною школою при Мерілендському університеті, працюючи у відомий на той час лікарні Шеппарда та Пратта.
Зібрані уривки рукописів учнями Саллівана про шизофренію склали книгу «Шизофренія як людський процес» (Schisofrenia as a human process, 1962). З 1929 року – Салліван формулює основні положення теорії міжособистісних відносин. З 1931 року – після набутого досвіду в площині психіатрії переїжджає в місто Нью-Йорк. Ним відкривається власний кабінет для вивчення обсессивних процесів пацієнтів. Проходить спеціальний курс навчання психоаналізу в Клари Томпсон.
Ще раніше був знайомий з нейропсихіатром Вільямом Вайтом, а потім став президентом Психіатричного фонду Вайта, з 1936 року – директор фонду Вашингтонської психіатричної школи. З 1938 року – співтворець журналу «Психіатрія», в якому було опубліковано матеріали стосовно теорії.
З 1943 по 1947 рік – читає лекції (видані учнями та адептами після смерті Саллівана) для студентів Вашингтонської психіатричної школи. З 1947 року – здійснює опубліковує книгу «Концепції сучасної психіатрії» (Conceptions of modern psychiatry). Салліван не втрачає зв’язку з військовослужбовцями, соціальною та державною службою США навіть при занятті медичним дослідженням, педагогікою.
В 40-х роках першої половини ХХ століття представляє американські інтереси в проектах ЮНЕСКО, приймає участь в проекті із вивчення впливу напруження міжнародних відносин. З 1948 року – член комісії з підготовки всесвітнього Конгресу психічного здоров’я. Не зважаючи на труднощі життя, Салліван завдяки цьому робить величезний внесок і розуміння природи людської особистості.
Салліван досягнув п’ятдесяти шести річного віку. Закінчивши участь в зібранні Виконавчої ради Всесвітньої федерації психічного здоров’я в місті Амстердам, по поверненні до дому помирає в місті Париж. Хоч Гаррі Саллівану не вдалося створити сім’ї, залишилася груда рукописів науковця, котрі заповіли для Психіатричного фонду Вайта. Їх розібрали та опублікували вірні учні, котрі продовжували життя Саллівана.
Пегас
