Місто Ур при царі Хаммурапі ІІ прийняло офіційний календар. Місячний календар року складався з дванадцяти місяців. Кожен місяць досягав двадцяти дев’яти, а той тридцяти днів. Місяці носили такі назви: нісан, айр, дууз, абу, улулу, ташріту, арахсамну, кисливу, тхабіт, шабахт та адар. Місяць нісан відповідав періоду початку двадцять другого березня по 22 квітня.
Запозичили вавилонці у шумерів семиденну неділю. Календар ділили, чітко видні вставки. Поступово виникла восьмилітка, куди вставляли тринадцятий місяць (алулу), до того ж його подовжували через вставляння другого місяця – адар.
Кінець IV столітят до нашої ери – використання дев’ятнадцятирічного циклу, який містив сім емболістичних місяців, котрих рахували так: третій, шостий, восьмий, одинадцятий, чотирнадцятий, шістнадцятий, дев’ятнадцятий рік циклу. Ще одним унікальним відкриття є сарос часовий проміжок, протягом якого сонячні та місячні затемнення повторюються. Сарос рівний 6585 та 1/3 доби. Відкриття дозволило Вавилону передбачити затемнення.
Усі події за хронологією беруть свій початок від царського правління. Датування ведеться від Набонассара 747 року до нашої ери. Така ера є стародавньою, оскільки відлік йде від реальних історичних подій.
Вавилон, Сирія, Палестина теж відігравали не менш важливу функцію в розвитку календаря. Початок календаря веде літочислення від Селевкидів – основоположника династії Сирії, відомо ще своїм вмінням і військовою тактикою при Олександрі Македонському. З 312 року до нашої ери – зародження династії Селевкідів.
Пегас
