Тріадою підкреслюється, що будь-яке світове явище здатне породжувати протиріччя. Якщо ж існує чорне, то й біле теж. Існує чоловік, відповідно є і жінка. Не можуть існувати один без одного. Такі протиріччя вступають в взаємодію. Внаслідок взаємодії народжується синтез – феномен нового типу, увібрав в себе риси тези та антитези.
Синтез перетворюється в тезу, породжуючи нові протиріччя, усе розпочинається спочатку і триває до безкінечності. Абсолютний Дух не здатний пізнати себе з допомогою людини. При взаємодії протилежностей відбувається виникнення синтезу (при взаємодії чоловіка та жінки народжується дитина, вбираючи риси як батька так і матері). Тому дитина є синтезом. Таким чином бачимо розвиток природи та суспільства.
Наприклад гегелівська тріада демонструється за допомогою історії: Русь – теза, монголи – це антитеза. Боротьба русичів і монголів створює синтез – Золоту Орду. У цій державі здійснюється злиття двох культур – російської та монгольської. Тепер вже Орда виступає своєрідним тезисом, породжуючи антитезу – прагнення звільнення Русі від неволі. Звільнена від монголів Русь стає державою з нахилом деспотизму – що є синтезом.
Будь-яку революцію можна поставити під опис гегелівської тріади. Так передумовою англійської і французької революції стала антагоністична боротьба соціально-економічного прошарку, закінчення якої – синтез старих феодальних монархічних порядків, республікансько – капіталістичних.
Важливий діалектичний закон Гегеля – закон єдності та боротьби протилежностей. При існуванні протилежностей розвивається цей природний світ. Протиріччя протилежностей між собою з накопиченням виливаються в зміни масштабного характеру.
Другий закон діалектики: кількісні зміни переходять в якісні. Протиріччя різних класів до певної межі (англійська, французька, російська революція). Хід революції передбачав синтез нового і старого та нового. Так виникає третій закон: закон заперечення-заперечення. Згідно закону, ніщо не вічне, йде заперечення однієї стадії розвитку іншою.
Завдяки гегелівській тріаді і трьом діалектичним законам отримуємо уявлення про діалектичну логіку, тобто науку про розвиток. Опис дій механізмів діалектичного розвитку знаходимо у працях мислителя, зокрема в «Науці логіки», «Малій логіці».
Гегель стверджує про існування чистого буття і чистого ніщо. Перехід від одного в інший є становленням. Становлення має механізм, що розвиває нове і перешкоджає йому. Такі механізми стали називатися Гегелем «моментами становлення».
Перехід від ніщо в буття він назвав виникненням, тоді ж як від буття – в ніщо у встановленні – проходженням. При так званому за Гегелем «знятті становлення» відбувається виникнення нового буття. Нове буття має визначену якість «наявне суще» або ж «щось». У наявному сущому виражена єдність наявного буття з визначеністю, відповідає на два питання: «Що?» та «Яке?». Ми маємо тільки початки діалектики, досить важкої для розуміння у гегелівській філософії, що потребує значної уваги.
Пегас