Подією центрального масштабу став проведений Тридентський собор 1545-1563 років. Собором було підняте питання щодо реалізації реформ римо-католицької церкви. Таких реформ вимагала більшість ще до публічного виступу доктора Мартіна Лютера. До того ж потрібно враховувати два включені аспекти: перший — пов’язаний насамперед з церковним оновленням, зміцнення позицій, які сколихнув протестантизм; другий – реалізація мір попри зупиненню протестантизму, тобто контрреформаційний рух.
Після прийнятих рішень Собору, католицька церква стала міцною, набувши сучасного вигляду. До 1869 року більше соборів не відбувалось. Навідміну від протестантизму католицизм намагався найбільше зберегти традицію.
Тридентський собор видав декрет, за яким підтверджувалося, що Святе Письмо та Традиція – джерела віри, право трактування Письма надається лише церкві. А також прийнятий декрет щодо узаконення семи таїнств церкви та засудження лютеранства, кальвінізму, цвінгліанства за трактування євхаристії. Крім цього папу проголошено вищим авторитетом у справах віри.
У 1559 році в результаті введення суворої церковної цензури «Індексу заборонених книг». На цьому католицька церква не зупинялася, продовжуючи посилену роботу з реорганізації папської курії, відміни індульгенцій, засудженні відступництва духовенства та чернецтва від церковної дисципліни.
Контреформаційний процес привів до формування чернечих орденів, зокрема єзуїтів, яким папа дав широкі автономні права у справі активного католицького виховання та проповідництва. Також він призвів до створення шкіл та колегій, наприклад таких як Германікум та Григоріана. Боротьба католицизму ще йшла за Баварію, Угорщину, Австрію, Польщу, щоб там не втратити своїх позицій. Спроби рекатолизації церкви не увінчалися успіхом для духовенства та його підтримки політичними засобами, а привели до розгортання релігійних війн з протестантизмом.
В тім, католицизму довелося відступити і у них не було іншого вибору, окрім підписання миру у Вестфалі і в такий спосіб усе обернулося до Аугсбурзької згоди, нею ж було визначено кінець контрреформації. Релігійні війни насамперед зумовили посилений процес секуляризації та просвітництва. Позитиви контрреформації спостерігаються в наступному: розвиток теології, зростання духовної освіти, посилена місіонерська діяльність. Протестантизм не був остаточно викорінений католицизмом, навпаки йому вдалося зміцнитися в суспільному середовищі.
Інколи контрреформація доходила до крайнощів: католицький дух протистояв європейському суспільному життю, в ступав в конфлікт з світською думкою XVII-XVIII століття. Культурне життя цього часу показало домінування протестантизму. Адже на думку теперішніх науковців без Лютера не існувало б Канта, а з відсутністю теології – Шлейєрмахера і Гегеля.
Контрреформація стала головною передумовою для відродження католицизму.
Пегас
