Варто звернути увагу на те, що особливі функції у вихованні суспільства покладалися на чернецтво. Ірландськими, англійськими, італійськими ченцями здійснювалося викладання. За ініціативи імператора Карла Великого були відкриті школи, в яких мали право навчатися бідні та обездолені діти. Освіта зосереджувалася в руках кліриків. Якщо це був сільський хлопчик з бідної сім’ї, то його виховував пастор, з міста – магістр, якого призначав єпископ.
Засвоювалося навчання з читання, писання, Слова Божого. Методи виховання вчителя по відношенню до учнів були суворі. У ХІІ столітті ситуація дещо змінилася: відбувалося домінування освіти. Коли ж від початку викладалася граматика, риторика та діалектика, то пізніше — мистецтво. Сформували на базі схоластики наступні чотири мистецтва. Розпочався виклад музики, геометрії, арифметики, астрономії.
У музиці необхідно знати гармонію та нотний стан, адже людина має нею спрямовуватися. Геометрія з арифметикою потрібна для будівництва, а астрономія — для спостереження небесних тіл і вивчення церковного календаря. Поступовий розвиток місцевих шкіл з утворенням міцного підґрунтя посприяв формуванню університетів. Римський папа надав дозвіл на створення такого об’єднання як університет. Мережа університетів чітко прослідковується по всій європейським містам: Соборні, Болоньї, Оксфорді, які відповідають країнам Франції, Італії, Англії. Нараховувалося до кінця ХV століття таких університетів понад вісімдесят шість.
Університети були незалежними, очолені ректором, з самостійним визначенням викладацького складу. При університетах середньовіччя ненаявними були в’язниці. Після п’яти-семи річного навчання вступали на факультет богослов’я, юриспруденції, медицини. Для здобуття фаху богослова потрібно було вчитися дванадцять, а той п’ятнадцять років. Студент, який закінчував тривіум міг отримати кваліфікацію бакалавра, якщо квадривіум — магістра. Бакалавр витримував екзамен, відстоюючи свою тематику. Для того, щоб отримати вищий кваліфікаційний рівень потрібно орієнтуватися у працях вчених античності та християнства. Усе це відбувалося в присутності ректора університету та єпископа.
Хто витримував подібне випробування , той проходив обряд ініціації і приносячи присягу автоматично ставав магістром. Найвищою вважалася докторська ступінь, але її отримували не всі. Присуджена ступінь одного університету визнавалася іншими. Викладачі могли вибрати довільно будь-який університет. Організованість університетів нагадувала цехи ремісників. Студенти – учні, бакалаври – підмайстри, магістри сімох вільних мистецтв та доктора тривіуму – уподібнювалися майстрам. Праця викладачів підтримувалася фінансово зі сторони католицької церкви. Викладали латинською мовою, не залежно від того, хто був учень за національністю.
Одягнений у мантію професор читав лекції, а студенти мали право не записувати, а запам’ятовувати їх. Крім лекційних занять існував інший тип – диспути, які могли тривати щонеділі. На них обговорювалася якась важлива тематика, задавалися питання студентами в адресу викладача і дозволялося студентам виступати самостійно. Перемогу отримував той, хто зумів переконати. Студентське життя проходило в гуртожитках – коледжах, при підтримці університету церквою та заможними людьми. А іншим, хто не встиг облаштуватись в гуртожитку доводилось знімати самостійно житло для самих себе. Отже, виникла потреба в грамотних людях призводить до виникнення нових навчальних вищих закладів і стрімкого поширення у Західній Європі, а поява університетом – справжній прорив для тих, хто мав можливість отримання освіти, не залежно від соціального стану. Єдиними центрами науки стали університети, підтримувані християнською церквою.
Пегас
