Народився у княжому селі Берестове (Нижній Новгород), в родині священика. Відзначався грамотністю та освідченістю, мудрістю, ревністю у дотриманні приписів зовнішнього так і внутрішнього життя церкви. Був призначений священиком в резиденції київського князя і очолював церкву святих Апостолів, виконував важливу роль не лише в зміцненні держави , а й духовності в суспільстві.
На той час Київська Митрополія перебувала у прямій юрисдикції Константинопольського патріархату, поставлення на митрополичу кафедру здійснювалося в Царгороді (так казали русичі про Константинополь ). Тому завжди Царгород направляв на Київську Русь греків, оскільки не існувало своїх митрополитів. В тім київський князь побачив чоловіка книжного, розумного , який мав у собі духовні дарування і вирізнявся глибокими богословськими знаннями – Іларіона.
Іларіона можна охарактеризувати як людину ревну у християнській вірі, молитві та пості. Серцем та душею Іларіон волів пізнати Бога, приходив на пагорб Дніпра, ближче Печерського монастиря, посеред глухого лісу звершував молитву. Усамітнювався у малій двосажневій печері, яку самостійно викопав, щоб подолати мирську суєту. Вирушав з рідного свого села аби віддалившись від усього земного, присвятити час молитві, співати церковні часи. Існує згадка про чернечий постриг Іларіона преподобним Антонієм Печерським – настоятелем монастиря.
Усю свою силу Іларіон спрямовував на церковне служіння. Після смерті митрополита – грека Феопемта і загрозою війни Київської Русі з Візантією , був обраний його наступником без погодження з Константинополем (слов’янська назва: Царгород). Митрополит відрізнявся від іншого духовенства тим, що духовне життя й нього стояло вище матеріальних благ і даром проповіді. У Десятинній церкві ним було виголошено похвалу на честь київського князя Володимира Великого у відомому «Слові про закон та благодать», в якому подав богословське осмислення місця Руської церкви в історії Божого домобудівництва.
У 1051 році собором архієреїв Руської церкви, київським митрополитом було обрано Іларіона. Велична подія відбулася в соборі Святої Софії. Вибір Іларіона київським митрополитом був схвалений сином Володимира Великого – князем Ярославом Мудрим. Пізніше сам Константинопольський патріарх своїм рішенням підтвердив, що Іларіон визнається митрополитом Київським і всієї Русі.
Одним із найкращих творів або ж інакше кажучи пам’яткою старослов’янської культури та літератури вважається «Слово про закон та благодать». Зміст самого ж твору глибокий та багатосторонній. Центральну частину філософського твору періоду Київської Русі займає християнська доктрина про спасіння та благодать. Зміщений акцент на питанні переваги християнства над іудаїзмом.
Особливу увагу Іларіон приділяє питанню закону. що був даний Мойсеєм , а також про благодать та істину, яку отримали через Ісуса Христа. Останньою темою проголошення «Слова про закон та благодать» стало прославлення апостольського подвигу, який здійснив батько Ярослава Мудрого — київський князь Володимир Великий. Святитель Іларіон Київський навчає, що закон є предтечою та слугою благодаті та істини. У свою чергу, благодать та істина є слугами майбутнього віку та істинного життя. А про приємство церкви, Іларіон каже, що Мойсей та старозавітні пророки розповідали про пришестя Ісуса Христа, тоді ж як апостоли – про Воскресіння і майбутнє вічне життя.
Старий Завіт людини з Богом втратив силу з пришестям Спасителя у цей світ. Святителем використовуються богословські символи Старого та Нового Завіту, запозичені образи в апостола Павла дружин патріарха Авраама — вільної Сари та рабині Агар. У вигнанні Агар з сином Ізмаїлом бачить вигнання іудеїв та їхня розсіяння по всім країнам, а в сині і спадкоємцеві Авраама та Сари , Ісааку — християн, яких називає «синами благодаті, наслідувачами Бога і Отця». Іларіон вказує на розрізнення закону та благодаті: «Як меркне світло місяця при сонці, що засіяло, так і закон – при появі благодаті». Він стверджує, що людство не скорчується під тягарем закону, проте спокійно перебуває в благодаті.
Митрополит у «Слові про закон та благодать»також говорить про входження Київської Русі у сонм християнських племен, відмінність «нових та старих міхів» (вчення благодаті, не прийняте іудаїзмом, але вилите на нові народи), поширення благодатної віри та зміни язичницького життя (ідолослужіння) на християнське (поклоніння істинному Богу ). Він ототожнює князя Володимира Великого з рівноапостольним імператором Констянтином Великим, який заповідав хреститися в імя Святої Тройці, славити Єдиного Бога у трьох іпостасях – Отця, Сина і Святого Духа, стати вірними християнами – від малого до великого.
Святитель Іларіон прославляє землю Київської Русі (історична назва України), в якій мудро князював Володимир Великий і про яку почули усі кінці землі. Наступний твір Іларіона Київського має назву «Сповідання» — це зразок клятви, яку складали ще в церкві, яка належала народу – русичам (їхні нащадки — українці).
Іларіон , митрополит Київський не довго був першосвятителем в Руській Церкві. В літописі Нестора не зазначається про точну дату його смерті. Коли помер князь Ярослав Мудрий (1054 р.), то київського митрополита Іларіона не було, натомість у 1055 році його вже замінив новий претендент. Імовірно Іларіон Київський помер ще раніше, близько 1053 року. Його поховано у печерах Києво-Печерської лаври.
День пам’яті Іларіона Київського вшановується православною церквою 21 жовтня. У службі преподобним Києво-Печерської лаври фігурує ім’я святителя Іларіона два рази : 28 жовтня та в Другу Неділю Великого посту. Першій даті — приурочена служба Собору отців у Ближніх печерах , а другій — служба Києво-Печерським святим, в якій йде перечислення усіх імен, серед яких святитель Іларіон, митрополит Київський.
Богдан Стрикалюк
