Якщо, взяти окрему людину, то можна побачити наскільки потужно зовнішнє життя, забирає її увагу з собою. Це є сім’я, робота, навчання, друзі, амурні стосунки, хоббі, розваги і т. д. Список дуже широкий. Також, потрібно враховувати, що середньостатистична людина, в кращому випадку відвідує церкву, тільки, по великих святах. І релігія в її повсякденності займає далеке місце позаду. Виконуючи таїнства, вона, переважно, віддає данину загальноприйнятим віруванням, а не проживає їх своїм єством. І винити її в цьому є абсурдною справою. Тим більш абсурдним є силоміць прививати людині релігійні уявлення, так вона може визнати догми, проте в ній буде відсутня найвагоміша і обов’язкова складова — любов до Бога. А без останньої, релігія перетворюється в звід моральних правил, повчальних історій, і філософських роздумів. Вона втрачає душу, те що її робить цілою, гармонійною і живою.
Якщо дивитись правді у вічі, то релігія не є універсальним шляхом пізнання, і тому доказом є минуле і сьогодення. Велика кількість людей, просто не знаходить себе, серед її основ. Від того віра нагадує театральну виставу, де людина приймає на себе образ, і часто, навіть, не відіграє його якісно. Можливо, такий стан речей влаштовує декотрі релігійні установи, високі чини в ієрархії тих установ, але який з того смисл, якщо серця прибічників закриті до входження в них світла Божого.
Аби істинно слідувати шляхом релігії, послідовник повинен мати вже певний рівень духовного розвитку, який допоможе йому переступити через своє менше «я». Він повинен мати непохитний намір і найбільшу, всеосяжну жагу до пізнання Того, що не видиме фізичному зору. Погодьтесь, звучить, для багатьох не надто привабливо.
Природньо, що людям ближчі інші шляхи пізнання, такі як: наука, філософія, езотерика, творчість, вони бувають різні. Аби ж тільки вони давали свої плоди, і слугували допомогою в розкритті себе.
Якщо в ситуації з релігією, віра часто, є слабка, бо вона не підкріплена досвідом, то логічно, буде звернути свій допитливий погляд на саме життя і його події, яких щодень в достатку, навіть, коли спочатку, здається, що це не так. Сам світ, він є тією міцною сходинкою, об яку може міцно впертись нога того хто йде шляхом пізнання. Він не дасть, легковажно відірватись у порожніх мареннях, а одразу підставить ситуації для перевірки на практиці умовиводів. Він буде різними способами пробувати розхитати твій внутрішній емоційний стан, шукати страхи і бити прямісінько по них, намагатись звабити перемінливими насолодами, кидати пелену в очі. Такий собі амфітеатр, де кожна людина, безпосередньо в бою, може перевірити на міцність свій меч та щит і внутрішню волю до життя.
Щоб не прожити роки в яскравих словах, які будуть задовольняти тільки мозок, потрібно збирати ті знання, котрі можна одразу застосувати на практиці, за допомогою їх покращити власне життя, і найголовніше себе. Потрібно відштовхуватись від того, що є, а не будувати замки в своїй уяві. Тверезо дивитись на навколишнє і своє «я». Тоді світ стане твоїм учителем, і в достатку буде давати уроки, долаючи які будеш підніматись вверх. Марно ховатись і ухилятись від повчань світу, найчастіше це викликає великі страждання.
Сильчук Назар
