Антоній Великий народився близько 250 року в Єгипті, у заможній родині. Батьки старалися виховувати його на основах християнської віри. Після їхньої смерті, вісімнадцятирічний юнак змушений був піклуватися про рідну сестру. Увесь час перебуває у роздумах про святих апостолів, які залишивши свою власність, пішли вслід за Ісусом Христом. Увійшовши до храму, уважно слухає прочитані з Євангелії слова, що вказують на досягнення досконалості людини шляхом самозречення матеріального, допомогу убогим, успадкування вічного життя разом з Богом.Антоній роздає увесь батьківський спадок бідним жителям, доручає опіку над сестрою християнським благочестивим дівам, залишаючи місто і свій будинок, віддаляючись від них. Віддалення Антонія відбувалося поступово. Проводив аскетичний спосіб життя, неподалік від того поселення, де він раніше жив під керівництвом старця – анахорета.
Залишаючи його, усамітнився у гробовій печері, розташованої в Фіваїдській пустелі, недалеко від рідного дому. А вже потім, скориставшись запасом шестимісячного хліба, усамітнився в руїнах колишнього військового укріплення Піспір, на березі річки Ніл.
Перебував в усамітнені двадцять років, зрідка розмовляв з людьми, які бажали бачити і чути великого християнського подвижника. Антонія неодноразово спокушала бісівська сила, але він перемагав її накладаючи на себе виконання важких обітниць. Розмовляв з тими, що приходили до нього через зроблений у стіні вузький отвір. Не переставав поститися і направляти свої молитви до Бога.
У 305 році Антоній стає організатором та упорядником першого типу монастирського життя – анахоретства (відлюдництва). У 311 році в роки антихристиянських гонінь при римському імператору Максиміану відвідує Олександрію. У ній опікується християнами, підбадьорює їхній дух та віру, зустрічається в місцях небезпечних для життя. У 313 році відправляється до берегів Червоного моря, поблизу Суецького каналу, де знаходився монастир. Піспірські гори стали єдиним монастирським укріпленням для Антонія Великого. Антоній займався землеробством. Чітко контролює життя братів – анахоретів у Фіваїді.
У сімдесяти річному віці зустрічається з дев‘яносто річним Павлом Фівейським, який повідомив про припинення переслідування християн Римською імперією і появу єресі аріанства. Антоній приходить в Олександрію, вступаючи в диспут з аріанами. Аріани бажали схилити суспільство Олександрії, особливо сумнівних людей. Вони неправдиво говорили суспільству, що нібито Антоній вже в лавах аріанства. Хоча анахорет ніколи не був прихильником їхнього вчення, а твердо захищав християнське. Тому визнаючи свою непричетність до аріанства, під час свого виступу засудив їхнє зібрання. Поява анахорета сильно вплинула на натовп, який бачив міцну позицію Антонія. Пізніше до нього став наближатися великий потік людей, очікуючи звершення чуда. У 357 році в єгипетському місті Фіви, помирає християнський подвижник Антоній Великий.
Перед своєю смертю, подорожуючи зі своїми двома учнями останніх п’ятнадцять років свого життя, заборонив їм відкривати поховальне місце, побоюючись за те, що люди стануть його обожествляти. Мощі Антонія були віднайдені візантійським імператором Юстиніаном і урочисто перенесені з Фів в Олександрію, а звідти — у місто Константинополь, у 980 році — до Монт – Сен – Дідьє(сучасний монастир Сент – Атуана-л‘Абеї), неподалік французької В‘єни, де перебувають і досі у великому ковчезі. Інші ж мощі зберігаються з 1491 року у французькому містечку Арлє, в якому розміщується Цекрва святого Юліана.
Агіографія Антонія Великого описана видатним отцем Церкви Христової святителем Афанасієм Олександрійським у IV столітті. Пам’ять преподобного Антонія Великого вшановується православною церквою 30 січня.
Богдан Стрикалюк
