Хоча, в переулках та зовсім на видному місці в Рівному загубилися дві архітектурні пам’ятки, які були ще збудовані до ХХ ст. Які належать до сакральної архітектури.
Перша пам’ятка це дерев’яна Успенська церква найстаріша культова та архітектурна споруда Рівного, пам’ятка архітектури XVIII ст. національного значення. Вона була зведена у 1756 році на Тютьківському передмісті на кошти зібрані парафіянами [4]. У давнину мала назву Омелянівська, бо через цей храм проходив шлях до Омеляни. Церква дерев’яна, однокупольна, іконостас був виконаний у 1784 р. За народними переказами в цій церкві молився зі своїми гайдамаками Іван Гонта перед битвою з польською шляхтою. І в ті часи церква мала «ланцюг моральних устоїв», до якого приковували нечестивих парафіян для публічної спокути гріхів. Хоча це все місцеві легенди, підтверджень яких не зафіксовано [4].
Успенська церква, місто Рівне
У 60-х роках минулого століття радянська влада планувала знести храм, а на його місці побудувати гуртожиток технікуму текстильної промисловості. Врятували церкву мешканці вулиці Шевченка.
Сьогодні храм виглядає досить непогано, як на свій вік. Доглянутий та симпатичний, голубого кольору типового для Волині. Хоча і загубився серед багатоповерхівок та вуличок Рівного, щоб його туристу варто буде трохи поблукати.
Успенська церква всередині
Інша споруда це Будинок органної музики, колись костел св. Антонія, що знаходиться в центрі міста на центральній вулиці Соборній на пагорбі біля річки Устя та місцевого ринку. Загалом храм збудований в стилі неоготики, хоч і дуже бідної. Червона цегла виділяє його на фоні сірих кольорів міста.
В книзі Мєчислава Орловича зазначено, що будівництво споруди розпочалося в 1868 р. За іншими даними, це сталося пізніше: в 1890 р. Але щодо завершення побудови, всі джерела одностайні: 1899р. Керував будівництвом Константи Войцеховський. Гроші на костел надходили між іншим і з благодійницького фонду князя Романа Сангушка [3,5].
В Першу світову костел постраждав, реставрація відбулася в 1927р., тоді ж храм було розписано поліхромією в модерністичному стилі. Розписом займався художник К. Політинський. Крім того, костел отримав нові вітражі, які вже не могли зрівнятися із попередніми, а сьогодні вони й взагалі виглядають жахливо.
На стінах храму знаходились епітафії членів князівської сім’ї Любомирських, князя Казімєжа Любомирського (помер в 1871р.), каштеляна Юзефа Любомирського та його дружини Людвіки (відомої своїм романом з бунтівником Тадеушем Костюшком) [1].
Звичайно ж, що костел, який зараз використовується як органний зал, був не першим римо-католицьким храмом міста.
Його більш давнього дерев’яного предка збудували ще в 1548 р. на гроші княжни Беати Острозької. Простояв храм сто років, аж поки під час одного з татарських набігів не був спалений [1].
В 1600 р. дружина волинського воєводи, княжна Анна, будує новий храм — знову дерев’яний. Лише в 1773р. місцевий ксьондз Юзеф Пасіковський розпочав спорудження першого мурованого костелу в Рівному [1,5]. Хоча місце під святиню ксьондз вибрав не надто вдало, Рівне оточене болотами і заплавами, тому храм міг завалитися на такому непевному ґрунті в будь-яку хвилину. Тому будівництво перенесли у 1813 р. до костелу в приміській Волі. Хоча то було важко назвати костелом, а так, капличка на цвинтарі.
В 1839 р. російський уряд закриває і капличку-костел, споруда потроху руйнується. Князь Казімєж Любомирський в 1858 р. сприяє початку будівництва нового мурованого храму в місті, але царський уряд забороняє його будівництво. Другу світову війну костел пережив, діяв до 1958 р., коли радянська влада вирішила його закрити. Тодішнього ксьондза Серафіна Кашубу вигнали з міста [5].
На жаль, під час ремонтів в радянську епоху храм багато втратив: дві вежі розібрали майже наполовину, а багате костельне майно просто розікрали. Поставили на фасаді недолугу статуї муз радянського зразка та уяви і відкрили Будинок органної музики, хоча в цьому і його великий плюс – це зберегло будівлю та зробили його центром певного культурного життя. На початку 90 –х. років місцева громада католиків намагалася повернути храм, але це їм не вдалося зробити, тому на місці було поставлено металевий хрест в знак спроби знову зробити будівлю святинею.
Варто згадати Колону Божої Матері, яка була споруджена в 1750 р. під час чуми місцевим населенням, реставрована в 1856 році в час холери. Була зруйнована комуністичною владою на Великдень з 21 на 22 квітня 1952 р. Відновлена за сприяння міського голови В. Чайки і посвячена 25 серпня 2003 р. з нагоди відзначення 720-річчя першої письмової згадки про Рівне.
Скульпторами нової колони стали Володимир Стасюк, архітектор Леонід Закревський [2].
Віталій Щепанський
Література:
- Андрухов П. 600 імен в історії Великої Волині. – Острог: РВП «Вісник», 1993. – 98 с.
- Бухало Г., Матійченко В. Рівне. Вулиці, майдани, проспекти…: Короткий довідник. – Рівне, 2000. – 118 с.
- Молчанов О. Ровно. – Ровно: Ровен. обл. [б.м.в.], 1957. – 92 с.
- Прищепа О. Вулицями старого міста: Топонімічні дослідження з історії Рівного. – Рівне: ВАТ «Рівнен. друкарня», 1997. – 152 с.
- Рычков П.А. Дорогами южной Ровенщины. – М.: Искусство, 1989. – 176 с.
