Один чоловік пережив інсульт. Час добрий лікар, тому скоро почав поправлятися: спочатку потроху ходив по хаті, потім по вулиці, а ще пізніше виходив в село. Якось помер сусід. Пішов на похорон, не гарно бо, все ж таки сусід! «Та й що люди скажуть!» – подумав. Пішов. Через деякий час повернувся додому.
— Та вже був на цвинтарі, відбув таку велику відправу, то міг і до церкви піти! – зауважила жінка.
— Та вже був на цвинтарі, відбув таку велику відправу, то міг і до церкви піти! – зауважила жінка.
— Ай, та міг! – погодився чоловік — Але вже так собі подумав, як раз піду, то вже мушу постійно ходити, бо все думатиму, що вже зміцнів.
Бог – наш батько. Церква – його дім. То хіба так важко зайти в гості до близької нам людини?
© Юлія Головчин «Притчі»
Аудіо версія притчі
Яка твоя реакція?
Радість
0 Щастя
0 Любов
0 Не завдоволений
0 Тупо
0 
