Сектантські громади православного походження на Волині-Житомирщині у 1920-х рр.: проблема ідентифікації та визначення кількісних показників

sektУ статті відображено основні особливості розвитку сектантських громад та визначено кількісні показники сектантських угрупувань на Волині-Житомирщині у 1920-х рр. Досліджено проблему ідентифікації сектантів та їх конфесійне визначення до конкретного напряму.

Ключові слова: секта, Волинь-Житомирщина, сектантські громади православного походження.

In the article shows the main features of the sectarian communities and defined quantitative sectarian groups in Volyn, Zhytomyr in 1920. Тhe problem of identifying sectarian and confessional definition to a particular destination.
Keywords: sect Volyn Zhytomyr, sectarian Orthodox communities of origin.

 Актуальність теми даної роботи зумовлена тим фактом, що в сучасній історико-релігієзнавчій науці пожвавлюється інтерес до вивчення сектантства в умовах партійно-державної релігійної політики більшовицького режиму, зокрема періоду 1920 – 1930-х рр. Проте дослідницька увага зосереджена загалом на темах, які відображають всеукраїнський контекст, а регіональна специфіка релігійного життя та антирелігійної політики влади ще недостатньо вивчена. У зв’язку з цим постає завдання визначити діяльність сектантства у такому доволі специфічному в етноконфесійному регіоні як Волинь-Житомирщина.

Джерельною базою дослідження були роботи, що присвячені вивченню історико-культурних особливостей виникнення та розвитку сектантських напрямків, зокрема це дослідження таких вчених та науковців як С. Жилюка, Р. Сітарчука та ін. вчених. Проблема розвитку державно-церковних відносин у радянський період, зокрема 1920-х рр., досліджувалась у працях В.Пащенко, А.Зінченка, О. Ігнатуші, А. Киридон, С. Жилюка та ін. У дослідженнях зазначених авторів здійснено аналіз державно-релігійної політики, історичних умов та особливостей розвитку релігійного життя у 1920-х рр.

Поняття православне сектантство значно вужче від поняття релігійне сектантство і може означати закінчене вчення чи окремі релігійні ідеї, що сформувалися на ґрунті православного віровчення та культу й унеможливлюють перебування носіїв цих ідей у лоні православної церкви. Хоча носії даного вчення обов’язково повинні бути певною мірою організовані, оскільки одиничні думки осіб, які суперечать вченню православної церкви, швидше підпадають під поняття «єретичного вчення». Хоча слід зазначити той факт, що підгрунттям будь-якої секти завжди є єретичні думки зазвичай засновника того чи іншого вчення.

Досить умовною є і грань між сектою та церквою, яка індивідуальна для кожної секти. Науковці розрізняють, зокрема, перехідні етапи від секти до церкви (деномінація, культ, усталена церква тощо), хоча єдиної думки щодо вживання цих понять на сьогодні немає. До того ж багато сект уже на стадії свого виникнення, маючи типові риси секти (замкнутість, агресивність до соціуму, в якому проживають, значні зміни у віровченні й культі порівняно з материнською церквою тощо), самі називають себе церквами.

Часто в анкеті для реєстрації релігійних громад зазначалась секта без назви, лише з описом особливостей релігійної громади. Зокрема, в с. Долотицна Дзюньківського району в Анкеті для реєстрації релігійної громади зазначалась невідома секта, яка, як зазначалось в анкеті, своїм віровченням та обрядовістю наближалась до євангельських християн. Дана релігійна община включала шість активних членів і почала діяти з 1924 р. Можна припустити, що це була громада духоборів, виходячи з наступних очевидних фактів. У м. Дзюньків діяла громада духоборів, яка нараховувала 16 членів: 8 чоловіків та 8 жінок. Вона неодноразово згадувалась у «Звітах про сектантів Київської губернії Бердичівського округу» з описом даної громади. Для цієї громади були характерні наступні ознаки: життя по справедливому вченню Христа, правління та наставників не мали, не визнавали потойбічного життя, певною мірою мали схожість з вченням Толстого. Цікавий факт зазначався у звітах, що духобори не контактували з іншими громадами. Щодо соціальних характеристик, то члени цієї громади були із заможних верств населення, жили в злагоді, допомагали один одному, всі були освіченими і мали у володінні землю.

А. Колодний виділяє чотири групи сект, які мають православне походження: 1.Старообрядницька церква та її напрями (попівці, біглопопівці, безпопівці); 2.Духовні християни (христовіри (хлисти), скопці, підгорнівці та ін.); 3.Течії хіліастично-есхатологічного та харизматичного спрямування (іоанніти, єговісти-ільїнці, апокаліпсисти, інокентіївці, леонтіївці та ін.);4.Секти, що виникли як форма релігійного протистояння радянському тоталітаризму (Істинно-православна церква, Істинно-православні християни, Церква Марії Божої перетворюваної (Богородична церква), федорівці та ін.).

З історії релігій добре відомо, що численні течії і напрями, які протистоять ортодоксальній церкві, – явище не таке вже й рідкісне. Їх виникнення – результат глибинних процесів в суспільстві. Слід підкреслити, що православне сектантство є відносно епізодичним явищем і відіграє ключову роль у суспільстві лише у певний часовий період.

Однією з найбільш чисельних сект православного похоження станом на 1920-і рр. була секта молокан. В Україні на 26 жовтня 1925 р. за статистичними данами нараховувалось 19 громад чисельністю 2265 членів. Авторитарність православ’я з його претензією на абсолютне духовне панування робило будь-яку нову течію у ньому однозначно приреченою на переслідування і відмежування від офіційної церковної структури. Поява нових течій в кінці XVII ст. (хлистів або христовірів, а також скопців, трясунів, скакунів у XVIII ст.) призводить вже до суттєвих відхилень від православної ортодоксії. Це спричинює особливо жорстокі переслідування сектантів з боку церкви. Догмати духовних християн – духоборів і молокан – знаменують черговий етап православного сектоутворення, якісно інший за попередні через максимальне наближення до релігійного раціоналізму і протестантизму. Cтатус переслідуваних, який одразу отримують духовні християни, також підштовхує їх до розриву з православ’ям.

Молокани вважали, що їх релігійна громада своїми витоками сягає часів царювання Олексія Михайловича під назвою секти духоборів. Існує декілька версій походження назви секти. Відповідно до однієї, молокани вважають своє вчення «чистим духовним молоком»; інша говорить, що назва походить від поселення перших молокан на р. Молочній Мелітопольського повіту; третя версія говорить, що вони у пісні дні вживають лише молоко.
Автори, які досліджували духоборство і молоканство, як за царату так і за часів радянської влади, у переважній більшості, вивчали їх паралельно і не вбачали між тією та іншою принципової різниці. Наприклад, на думку М.Нікольського, між сектами дуже багато спільного, а дрібні відмінності пояснюються різними умовами побуту. Ми погоджуємось, що між духоборством і молоканством багато спільного, але увагу акцентуємо на специфіці, своєрідності віросповідних основ і соціальної практики кожної з них. Духоборство генетично було зв’язано із христовір’ям, але виникнення цих сект відрізнялось за часом створення, за соціальним складом, за віровченням та світосприйняттям.

У Волинській губернії за 1923 р. у політвітах секретаря Губкому даної губернії секта хлистів-молокан вважалась однією з найбільш діяльних. Очолювалась вона дідом Корнієм та тіткою Меланією. Дана секта користувалась великим впливом на місцеве населення. Кількість членів складала 3000 тис. Основною особливістю даною секти було її скрутне матеріальне становище. І навіть, той хто вступав у дану секту, мав внести п’ять пудів пшениці, оскільки секта постійно стикалась з матеріальними труднощами.

Як зазначалось вище, секта молокан була недостатньо дослідженна. Тому у Волинській губернії у деякі громади посилались державними органами люди, які повинні були стати членами даної секти на певний проміжок часу та дослідити внутрішню організацію громади, кількість та інші особивості. Як зазначалось в одному зі звітів у Волинській губернії: «В состав общин молокан вошли несколько человек, которые должны выявить ее подлинную физиономию». Чи була така робота ефективною, підтверджують знову ж таки звітні дані, але уже пізнішого періоду – другої половини 1920-х рр.

У 60-70 рр. ХIХ ст. духовне християнство розпадається на дві основні течії – духоборство і молоканство, а згодом – на дрібніші відгалуження.

Духобори були не чисельною сектою. У 1925 р. всього існувало 6 громад та 593 членів, які зазвичай існували без об’єднання у великокількісні громади. Обравши шлях релігійного раціоналізму, духоборство залишилось глибоко зв’язаним з православним сектантством, містично-аскетичним духом христовірства. Тому і сам раціоналізм у ньому поєднується з глибоким містицизмом. Духоборство було сільським рухом, однак складалося вже здебільшого не з бідняків, а з середнього класу.

На Україні помітний ріст протягом 1920-х рр. руху хлистів. Відміна його від раціоналістичного напряму в методах впливу на маси у внутрішній організації. Організаційно воно було побудовано на строгій ієрархії, мало проповідників, організаторів, агітаторів. Як і в інших сектах хлисти мали визначальний вплив на сільське населення. Так, в інформаційному листі Липненського комосередку за жовтень-грудень 1926 р. у Любарському районі зазначається про великий наплив хлистів з сіл Кирилівки, Панасівки, Стрижівки та ін. У селі Липно навіть селяни пішли у секту хлистів та перестали слухати священика православної церкви.

Секта хлистів найбільшого поширення мала саме у Любарському районі. Взагалі по районі нараховувалось дев’ять сект, з яких найчисельніші баптисти сім громад – 139 членів, а також хлистів. Хлисти та духобори в селах Гордіївка, Кириївка, Панасівка, Стрижівка, Миленці не приймали участі у виборах. Ця секта охоплювала у 1926 р. близько 100 членів. Дана секта хлистів знаходилася під керівництвом в минулому монаха. Але вже у 1927 р. у районі нараховувалось всього 65 членів. Простежується поступове зменшення сект хлистів. Пасивне ставлення до виборів та негативне ставлення до політичного життя простежується і в інших селах та інших районах. Проте, секта хлистів не є настільки чисельною в інших районах.

Ще однією сектою православного походження на Волині-Житомирщині були мальованці. Їхні обєднання не були багаточисельними. Зазвичай це були громади, які складалися до десяти членів. Ось приміром, у звіті Дзюньківського райліквідкому за вересень 1924 р. вказується, що у районі є об’єднання екзархатів і сектантів, до останнього і належали євангелісти та мальванці. Зазначалось, що відносини між релігійними громадами були нормальними. Але мальованці ухилялися від військової повиності, від оплати податків та взагалі пасивно ставились до політичного життя.

Одним з районів, де найбільш були поширені сектанти, був Козятинський район Бердичівського округу. Зокрема дві громади євангельських християн (44 в Козятині та 94 в Дубових-Махаринцях), одна адвентистів (52 члени) та секта православного походження – новоізраїльтяни, яка була досить чисельною – 5 громад та 825 членів.

Головною та, мабуть, найбільш визначальною рисою православної секти є наявність в ній харизматичного керівника чи наставника. Харизматичні керівники вшановуються в цих релігійних утвореннях як живі боги, вожді, пророки. Вони вірують у своє безпосереднє спілкування з Богом під час молитви. Це проявляється в отриманні вибраними людьми особливого стану, який зв’язаний із вселенням в їх душу Святого Духа (харизми). У відповідності до цього формується особливий харизматичний культ, який засновується на штучному коллективному збудженні віруючих під час молитви, на підвищеній релігійній емоційності, в особливій обрядовості. Наприклад, такі православні секти мають харизматичного засновника чи наставника, що вшановується в секті: христовіри, скопці, мальованці, єговісти-ільїнці.

Значну увагу вивченню православного сектантства в Україні приділила Л. Шугаєва. У монографії «Православне сектантство в Україні: суспільно-духовні витоки, особливості трансформації» вона ділить такі утворення у православній церкві на два типи: хіліастично-есхатологічні і харизматичні течії. До першого типу належать: єговісти-ільїнці, іоаніти, мальованці, духобори та молокани; до другого: леонтіївці, підгорнівці, інокентіївці.

Особливостями православних сект, що виникли на теренах України, або поширились на її території, є: нав’язування віруючому ідеї повного підкорення своєму пастору-духівнику; посягання на майно віруючих (проживання і харчування за рахунок віруючих); байдужість до освіти і професійного навчання; тілесно-аскетичні вправи; виникнення послідовників та залучення їх до сект через проповідь засновника секти; апокаліптичні натяки на кінець світу.

Хоча слід зазначити і відмінні риси, які заперечують віднесення сектантських рухів у православній церкві саме до православної секти. Найпершою особливістю будь-якої секти є протиставлення себе щодо пануючої церкви, виокремлення з неї, опозиційні настрої проти її ідеології. Деякі секти ніколи не мав на меті виокремитись з православної церкви, вони завжди органічно діяли в її лоні або прикривались церквою від переслідувань влади (духобори у 1920 рр. часто не виокремлювались від православної церкви. Наприклад: у Дзюньківському районі Бердичівського округу духобори перебували в екзархічній церкві). Другою особливістю релігійної секти є її замкнутість, відокремленість від світу. Деякі православні секти завжди був відкритим для віруючих, тобто будь-яка людина могла прилучитись до цього руху у будь-який час. Закритість та відмежованість від соціуму виникали, як правило, через переслідування даних рухів владою.

Особливо яскраво прослідковується спорідненість п’ятидесятницького руху з рухами духоборів і молокан у царській Російській імперії. Недаремно більшовицька влада віднесла їх під одне визначення «сектантства». Безліч громад духоборців і молокан у ХVІІІ-ХІХ ст. з ряду причин було утворено саме на півдні України в Таврії. Це значною мірою підготувало грунт для наступного руху євангельських християн, баптистів і п’ятидесятників, які стрімко стали розвиватися дещо пізніше.

Є серйозні підстави в історичному плані вважати духоборців, а особливо молокан, ранніми попередниками п’ятидесятників в Україні. Так, історичним фактом є масовий сплеск харизматичних проявів (у тому числі – говоріння іншими мовами і пророцтва) у цих рухах в Україні ще в 1833 р. на Молочних водах. У той же час історичною правдою є те, що п’ятидесятницький рух в Україні сформувався внаслідок злиття духовних шукань нашого народу і протестантських рухів у Західній і Північній Європі та в Америці.

Містичне сектантство було представлене хлистами та мироносицями у Коростенському районі. Дані секти православного походження існували нелегально, розташовані по Овруцькому, Словечанському та Малинському районах. У Словечанському районі хлисти були поширені в с. Петраші, Ліствині, Антоновичах, Черевках, Середній Рудні, Бегунь, Городець, Тхорін – у кожному по дев’ять – тринадцять чоловік з польського та українського населення. У Народицькому районі громада хлистів складалась з 40 членів. В Овруцькому районі в Заручанську – 15, у Журбовичах – 15, у Гладновичах – теж 15. Цікавим є той факт, що у Лугінському районі в с. Ліпники був зареєстрований один молокан, хоча насправді це був представник секти духоборів. У Малинському районі сектантів нараховувалось 25 чоловік, які розприділялись на максимівців та корнієвців. Крім того, існує багато одиночок та груп до 15-ти чоловік раціоналістичного сектантства, які не визнавали реєстрації органами державної влади.

Отже, сектантство православного походження на Волині-Житомирщині було представлено молоканами, мальованцями, хлистами та духоборами. Основною характеристикою їх були: невелика чисельність та сплески їх активної діяльності лише у деяких місцях зазначеного регіону. Православне сектантство є, так би мовити, середньою ланкою між православ’ям та протестантизмом та має ряд спільних з ними та відмінних рис.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Відомість про кількість, майновий та соціальний стан, а також культурний рівень членів релігійних громад по Коростенському окрузі на 1 січня 1926 р. – Держархів Житомирської обл. – Ф. 363. – Оп. 1. – Спр.1273. – с. 169.
  2. Звіти про роботу ліквідаційної комісії по відокремленню церкви від держави. Статистичні дані про сектантські громади округу. – АВБМР. – Ф. 407. – Оп. 1. – Спр. 90. – с. 105.
  3. Переписка з райвиконкомом про звіти служителів релігійних культів. Звіти про наявність релігійних громад і списки служителів культів. – АВБМР. – Ф. Р-407. – Оп. 1. – Спр. 207. – с. 186.
  4. Статистичні дані про громади містичного сектантства у Коростенському окрузі. – Держархів Житомирської обл. – Ф. Р-363. – Оп. 1. – Спр. 1273. – с. 36.
  5. Статистичні дані про склад релігійних громад округу. Списки членів рад сектантських громад, активістів християнських та іудейських релігійних громад. – АВБМР. – Ф. Р-407. – Оп. 1. – Спр. 726. – с. 143.
  6. Устави, описи майна, списки членів релігійних громад Бердичівського округу. – АВБМР. – Ф. Р-407. – Оп. 1. – Спр. 426. – с. 1184.
  7. Киридон А. М. Час випробувань: держава, церква, суспільство в радянській Україні 1917–1930-х рр. / А. М. Киридон. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2005. – 384 с.
  8. Червоний терор проти духовенства і віруючих на Східній Волині (Житомирщині) у 20 – 30-х роках ХХ ст. : архівні документи та матеріали / Упор. С.І. Жилюк. – Рівне : Волинські обереги, 2003. – 152 с.
  9. Шугаєва Л. М. Православне сектантство в Україні: суспільно-духовні витоки, особливості трансформації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. філос. наук : спец. 09.00.11 «Релігієзнавство» /Л. М. Шугаєва. – К., 2007. – 20 с.

 Юлія Новак

Магістр релігієзнавства

Методист кафедри релігієзнавства Національного університету “Острозька академія”