Релігія та Релігієзнавство

 

  1. Мета релігієзнавства
  2. Основні функції релігії

Мета релігієзнавства

Що таке релігія? Як і коли вона виникла? У чому її сутність? Які причини існування та поширення релігій в суспільстві? Відповісти на ці питання дуже не просто. Протягом багатьох віків «найкращі голови» людства намагались знайти раціональне пояснення причин виникнення такої специфічної, ілюзорно-містичної, ірраціональної форми мислення. За цей час сформувалась окрема галузь знань – релігієзнавство, що не має майже нічого спільного з тематично близькою їй, але принципово відмінною теологією, тобто апологетикою релігії як божественного одкровення.

Мета релігієзнавства – серйозний аналіз всієї сукупності проблем походження, сутності, функцій релігії, її місця в суспільстві, історії, культурі, її об’єктивній ролі протягом тисячоліть і в сучасному світі. Іншими словами, мета релігієзнавства – пізнати і зрозуміти релігію, як форму суспільної свідомості, як соціальний феномен.

Виникнувши на зорі людства і формуючись віками на основі неадекватного відображення в мисленні людей реальних об’єктивних процесів у природі та суспільстві, релігійні уявлення та вірування, а також догми, що їх закріпляли, культи, ритуали та обряди обплітали людину павутинням ілюзій, примушували створювати все нові й нові складні метафізичні конструкції Всесвіту чи позаземного існування, деформували світогляд. Закріплюючись у свідомості людей, фіксуючись у пам’яті поколінь, стаючи частиною культурного потенціалу народу, країни чи навіть багатьох країн, система релігійних вірувань – релігія – набувала тим самим певні соціально-політичні та культурно-етичні функції.

Основні функції релігії

Найбільш характерною для релігії є компенсуюча функція. Виступаючи в ролі все пояснюючого покровителя, посередника між людською слабкістю та всесильністю природних стихій, релігійна концепція вже в самій ранній, найпримітивнішій модифікації була покликана охороняти від злого впливу непізнаних повніших сил і в той самий час навчати, як запобігти такому впливу, як позбутись його. В специфічній для неї ілюзорно-містичній формі вона компенсує безсилля людини, обмеженість її знань, не ідеальність соціального устрою… Вірячи в Богів, духів, приносячи їм жертви, молячись їм та сподіваючись на їх допомогу, людина добровільно віддавала себе під покровительство невидимих надприродних сил. З ускладненням суспільства змінились форми компенсації: в релігії та її догматах людина прагнула знайти втіху, позбутись несправедливостей, образ, соціального не благоустрою та політичних переслідувань. Але сутність компенсуючої функції залишалась незмінною: в релігії люди, і особливо активні прошарки населення (відлюдники, аскети, монахи…), шукали шлях спасіння від не ідеального земного існування до безсмертя, злиття з Абсолютом, до вічного життя на небесах і т.д.

Компенсируюча функція релігії тісно пов’язана з іншою її функцією – інтегруючою. Соціальна значимість її особливо важлива. Об’єднуючи людей в рамках санкціонованого нею світогляду, сформованих під її впливом соціальних,етичних та духовних цінностей, будь яка релігійна концепція освітлює норми того чи іншого часу та існуючі порядки і тим сприяє соціальній, ідейній та політичній інтеграції. На ранніх етапах розвитку суспільства це найбільш наглядно проявляло себе у феномені этноцентризму: будь яка етнічна спільнота, об’єднана системою релігійних вірувань, ритуалів, обрядів та міфів, вважала саме свою систему норм еталоном, відхилення від якого в рамках даної спільноти вважалось недопустимим, а в інших спільнотах – достойним осуду. З розвитком суспільства, форми та значимість цеї фнкції стали більш різноманітними. Релігійні норми переставали бути етнічими, а інколи переростали ледь не в світові, як це сталось з такими релігіями, як християнство, іслам чи буддизм. Однак суть функції від цього не змінювалась: відданість тій чи іншій системі релігійних норм і нині має величезне інтегруюче значення, рахуватись з яким необхідно і в політичній практиці наших днів.
Інтегруюча функція особливо важлива, навіть життєво необхідна в тих непоодиноких випадках, коли етнічна чи релігійна меншість довго існує в етично та релігійно чужому, а подекуди й ворожому середовищі. В таких випадках, зазвичай, складаються стійкі етноконфесійні общини, в рамках яких саме релігія стає структурним стержнем колективу (сикхи, друзи, мусульмани у Китаї, християни в Лівані, індуїсти таміли у Шрі-Ланці тощо).

Третьою важливою функцією релігії є регулююче-контролююча. Один раз виникнувши та сформувавшись, набувши стійкі структурні риси, створивши ідейні догмати та практичні методи впливу на мислення та поведінку людей, релігія пристосовує до своїх потреб (або заново створює) системи духовних та етичних цінностей, ритуали, церемоніал, свята та обряди, стереотипи поведінки… У цій функції релігія тісно поєднується з культурною традицією, здійснюючи над нею верховний ідеологічний контроль, регулюючи її принципи і практику.
Варто підкреслити, що саме в рамках цієї функції зазвичай творились і віками розвивались основи релігійної моралі, що в свою чергу йдуть аж від загальнолюдських принципів етики, від понять добра і зла, хорошого і поганого, справедливості та несправедливості. Релігія завжди виступала охоронцем цих норм моралі, а криза релігії вела до девальвації цінностей. Напевне найкраще цю закономірність висловив Ф.М.Достоєвський в «Братах Карамазових»: «Якщо Бога немає, т овсе дозволено…».

Поруч з перерахованими, релігія має і ряд інших функцій, важливих для розуміння її ролі в суспільстві. Одна з них – її можна умовно назвати екзистенціальною – стосується філософського аспекту релігійної концепції, тобто прагнення релігійних теоретиків пояснити місце людини в цьому світі, проблеми життя і смерті, буття і небуття. Ще одна, політична функція служить справі освяченя влади, адже всяка влада від Бога. Обидві ці функції, як і деякі інші, відрізняються від перших трьох тим, що проявляються та починають грати значиму роль лише на певному, досить розвинутому етапі становлення релігії. Точніше, ці функції релігій характерні для суспільств, які уже знайомі з цивілізацією та політичною адміністрацією.
Щоб ви не думали, що я беру це все з голови скажу, що це прочитано у Леоніда Сергійовича Васильєва =)

Кравчук Антон Юрійович
Віце-президент ТУФіР