Психологія релігії принципово відрізняється від інших напрямків. Феноменологія або ж філософія релігії відкидають усе суб`єктивне, залишаючи лише об`єктивні судження. Вони використовують ту інформацію, яка відноситься до суспільно-історичного аспекту або політичного. Послідовники цих напрямків ніби дивляться на релігію за сторони на усі дії, які проводяться віруючими. В той час як психологія релігії намагається вивчити саму суть її появи, те, чому люди вірять, які в них для цього є причини.
Тож предметом цього напрямку постає саме осягнення феномену релігії, де важливими постають почуття людини, її особистісні переживання, досвід, який вони здобуває, приймаючи участь у різного роду служіннях, конференціях та взагалі будь-яких взаємодіях між віруючими. Наприклад, послідовники психології релігії аналізують, що відчуває людина, коли вони знаходиться у так званому зв`язку з Богом, яким чином вона може відчувати його присутність, чому вона закликає до його появи.
Психологія релігії, як і будь-який напрямок релігієзнавства, має свої методи та засоби вивчення проблемних аспектів. Звісно, за століття досліджень у цій галузі виокремились поняття, терміни та основні структури, за допомогою яких вивчається і сама релігія, але тим не менш основними видами проведення дослідження є, насамперед, спостереження, описування будь-яких дій, проведення опитувальних процесів, аналізування матеріалів (наприклад, біографічних або ж згадувань цілих груп тощо). Не останніми в цьому списку є соціометрія та дослідження первісних установок людини, що є віруючою.
Психологія релігії відокремилась як самостійний напрям лише в минулому столітті, але за цей час вона зуміла внести великий внесок в вивчення релігії, як феномену, що має соціально-культурний та історичний характер. Основними її діячами були Ф.Шлейєрмахер, В.Вундт, Т.Рібо, У.Джемс, Дж.Леуба та інші. Ці люди привнесли в психологію релігіє дещо нове, створили нові методи вивчення та виокремили основні напрямки роботи.
Іван Гудзенко
