Історія релігійІсторія філософії

Людина та людяність

«Людина та людяність» — здається, яка ще тема, може бути простішою і доступнішою моєму мисленню?! Адже, ось, я сам людина, я живу серед людей, я з ними щодень взаємодію, і, як наслідок, можу багато чого розповісти про них, ба більше, задерши підборіддя до гори, додати декілька своїх «революційних» висновків, які не обов’язково триматимуться напрямку заданої теми. Але не все так просто, як здається на перший погляд.

Людина та людяність

«Людяність» походить від «людина». Тому все таки важливіше нам було б зрозуміти поняття вкладене в слово «людина», аби вже розглядати її прояви. Людина є організмом, який проживає своє життя на планеті «Земля» (якщо, є якась людина, яка зараз проживає на Марсі чи на Венері, тоді я не знаю, чи це точно людина, і торкатись цієї теми не буду)). Вона відрізняється від інших організмів, певними біологічними характеристиками, та має «внутрішнє», яке особливо її відділяє і наділяє певними якостями.

В своєму матеріальному розумінні людина є дитиною світу, який, насамперед, дає в її груди повітря, а потім вже представляє матеріал, який вона може обробляти для свого існування.  В духовному розумінні, людина також є дитиною, тільки більш величного та глобального організму, який годі описати словами, проте від еманацій котрого походить все видиме і невидиме.

Чому я загострюю увагу саме на слові «дитина»? тому що тоді читач, може прослідкувати хід думки і зрозуміти, що якщо людина є наслідком таких могутніх причин як «світ» та «те що не описується словами» вона має в собі батьківський потенціал. І саме тому дуже важко дати словами визначення поняттю «людина», хіба що її самим зовнішнім проявам.

Будемо чесні, наші знання про нас самих мізерні! Кожне знання повинно застосовуватись на практиці, тому що якщо воно не кладеться на практику, тоді навіщо нам воно? А якраз на практиці, в повсякденному житті, ми тільки й встигаємо хапатись за голову, дивуючись самому собі: «А що ж це я наробив?», «Чого це серце просить цього, а розум просить іншого?», «Я цього не казав! Ну добре казав, але тоді це був хтось інший»! і т. д. і т. п.

Тому, ми хочемо цього чи не хочемо, але всі являємось в певному розумінні вченими та мудрецями, які свідомо чи не свідомо, пізнають свою природу, на звивистому і мінливому шляху під назвою: «Життя».

Здавалось, якщо поняття «Людина» є таким туманним і незрозумілим, то, певно, і «людяність» викликає ті ж самі не ясні і незрозумілі думки. Але тут вже не будемо заходити в далекі сфери духу, а вискажемо те що просто саме прагне втілитись чорним на білому, і я впевнений крутиться в головах багатьох людей.

Візьмемо людяність в двох проявах: ставлення людини до інших людей, і ставлення людини до навколишнього світу.

Ставлення до інших людей: Ми люди соціальні істоти, і живемо серед собі подібних. Наші взаємовідносини між собою дуже широкі і багатопланові. Від самого народження і до смерті, ми перебуваємо поряд одне — одного, не уявляючи життя поза соціумом.

Взагалі, весь соціум можна представити як один великий, живий організм, люди в якому виконують роль клітин. Хтось пасивніше впливає на титанічне тіло, хтось активніше, але в підсумку, ми своїми спільними зусиллями надаємо йому виразу обличчя, рис характеру і положення тіла в теперішньому. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що роблячи котрийсь поганий поступок, чи злочин по відношенню до соціуму, це неминуче нам вернеться, а також нашим рідним та близьким людям, адже ми перебуваємо в одному організмі, процеси в котрому тісно переплетені між собою.

Взагалі, є один вже дещо заїжджений, але погано осмислений мудрий вираз, котрий, напевно, не втратить ще довго свою актуальність: » Стався до інших так, як ти хочеш, щоб ставились до тебе». Тому що, коли нас хтось образить, ми не забуваємо насупитись, пограти в мовчанку, і кинути кілька гострих поглядів в бік нахаби. А коли ми когось образимо, то часто, вважаємо це чимось не гідним своєї уваги, і просто закриваємо очі на реальний стан речей, або кинемо недбало «вибач», і самі у відповідь образимось. Проте, насамперед, потрібно бути чесним із собою, і розуміти, що поряд нас така сама людина, яка так само хоче душевного тепла і хоча б дещицю щастя.

Життя занадто щедре, аби бути поглинутим його важкими і темними сторонами,  тому аби отримати його щедрість, потрібно стати самому провідником бажаного.

Ставлення до світу: По своїх можливостях і впливу на світ людина стоїть на досить високій сходинці, про що вона сама добре знає, і часто на чому наголошує. Якщо вибудувати ієрархічну піраміду, впливу на світ різних створінь, що населяють землю, то людина, без сумніву, буде близько до її вершини. Але не варто поспішати радіти, адже володіння силою, включає в собі і велику відповідальність, інакше сила може повернутись в неконтрольовану стихію, котра й погубить саму силу.

Земля, наче любляча матінка вміщує в собі все живе, і для кожного живого не жаліє ні сонця, ні покрову небес, ні землі під ногами. Вона просто дає все необхідне, і своїм теплим та дбайливим поглядом, перебуває поряд. Цього не варто забувати, і тим більш зловживати її турботою, жадібно намагаючись все її тепло перетягнути на себе, ціною чого може бути шкода іншим.

Ми люди знаходимось на одному великому кораблі, зі всіма створіннями Землі, в безмежних, таємних і темних водах Всесвіту. І руйнувати власними руками корабель, є дещо безумною і безрозсудною справою. Найраціональніше з нашого боку згадати своє місце в ієрархічній піраміді, і наче старший брат чи сестра, навпаки допомагати молодшим, доглядати та всяко піклуватись за меншими, проводячи повз себе ту батьківську увагу та любов.

  Назар Сильчук

Яка твоя реакція?

Радість
0
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

Интересно почитать:

Также в категории:Історія релігій

Іслам

Що таке Іфтар?

Іфтар — це важлива частина мусульманського святкування в місяць Рамадан. Це святковий обід, який мусульмани ...