Історія релігій, Католицизм, Християнство        28 Грудня 2016        410         Прокоментуй!

Андрій Шептицький

 

Андрій  Шептицький  – український  святий,  релігійний  і громадський  діяч,  митрополит Української  Греко-Католицької  Церкви,  уродженець  села  Прилбичі,  розташованого на Львівщині (тепер  Яворівський   район  Львівської  області).

Андрій Шептицький

Дата народження: 29 липня  1865 року. Роман  (його  мирське  ім’я ) походить  зі  стародавнього  русинського  графського  роду Шептицьких.    Його  батько  Іван  Шептицький – шляхетний  граф,  матір  Софія  Фредра –  дочка  видатного  письменника Олександра.  Від шлюбу  Івана  та Софії    народилося  семеро  синів,  з  яких  троє  були  названі  на  честь   правителів  Галицького князівства – Романа, Лева, Юрія.  Роман Шептицький  був високоінтелігентною  та обдарованою  дитиною,  а в юні  роки – богомільною  людиною.

Він отримав  початкову  і  середню  освіту  в результаті  домашнього приватного  навчання, в тому  числі  у  Краківській  гімназії  Святої  Анни.  Із закінченням  навчання  у гімназії,  з  1883  року  перебував на військовій  службі,  яку  довелося  залишити через   фізичний  стан  здоров’я.  Закінчив  юридичний  факультет  Краківського, а потім  Вроцлавського  університету.  у  1887  році  –  здійснює  подорож  в Україну та  Росію, знайомиться  з відомим на той  час  представником  слов’янської  філософії –   Володимиром Соловйовим та  істориком Антоновичем.  У  1888 році  – здобуває  наукову  ступінь  доктора  права,  а  пізніше ще  два.

28 травня  цього року  вступає  у монастир  отців  – василіян  містечка  Добромиль. Приймає  чернецтво  з іменем Андрій. Студіює  філософію і теологію  в Краківському університеті.  Отримує  два наукових  ступені  –  спершу  доктора  теології,  а згодом  і  філософії.  22 серпня  1892  році  –  Андрій  приймає  сан  священика і призначається  на парафію міста Перемишль.  З 1892 по 1896  рр. –  був призначений  магістром  над  молодими  ченцями  в Добромилі.  У цьому ж році  возведений  у сан  ігумена  монастиря  Святого Онуфрія  у місті Львів.  Тривалий  час  займав  посаду  професора  теології у Кристинопольському університеті (зараз  Чевоноград  Львівська область).

Австро-угорський  імператор  Франц – Йосиф І у 1899 році  віддає наказ  призначити  Андрія  Шептицького єпископом  міста  Станіслав,  а  папа римський  Лев ХІІІ затверджує його  рішення.  17  вересня  ігумен  Андрій  приймає  хіротонію. У 1900 році, внаслідок раптової смерті  митрополита  Кубновського  –  номінується  митрополитом Галицьким.  Інтронізація  на титул  галицького  митрополита  відбулася  у  Соборі Святого Юра  в місті Львів  1901 року.  Шептицький як  депутат Галицького сейму  і член Палати панів  віденського   парламенту  відстоює  і захищає  інтереси  українського  населення  на Галичині (у січні  1906  року  населення  Галичини  отримує   рівні  права   з  народом  Австро-Угорської  імперії). Крім  того,  на  західно-українських  землях  ним підтримується  розвиток  освітньо – культурного  життя,  що  вцілому  повпливало  на  пробудження  свідомості   українського  населення.  Митрополит  здійсню підтримку  сецесії  українських  студентів  університету  у  Львові.  У 1902 році  ставить питання  щодо  необхідності   відкриття українських  гімназій  та  освітніх  навчальних  закладів у Станіславі, Львові.

Очільник  галицької  митрополичої  кафедри  також   дбає  про  організацію  фахової  підготовки молодої  еліти.  Завдяки  митрополиту  Андрію  відбулося  сприяння  у становленні  Коршівської   школи  хліборобів та  садівників  у Миловащенській.  З  його  допомогою  розвивалася   українська  культура,  було  засновано  церковний  музей (сьогодні  носить назву національного  з іменем  митрополита  Андрія Шептицького).  Цей  музей  зібрав  одну  із найбільших в  Європі   збірок  іконопису.  За  власні  кошти Шептицького   придбано  будівлю, з розміщеною у ній  художньою школою Новаківського,  до того ж  дві майстерні  Сосенка і  Куриласа. Він  надавав стипендії  для  здобуття  художньої  освіти   українськими митцями  у найкращих  європейських  закладах.

У 1903 році  засновує  Народну  лічницю, яке  з пізнішим часом  перетворюється  у  шпиталь.  У 1910  році  засновує у місті  Львів  земельний банк,  підтримує  діяльність  таких  культурно- просвітницьких товариств  як  Просвіта,  Рідна  школа, Сільський  господар.    Особливу  увагу  приділяє  організації  та  розвитку  національно-релігійного  життя на  землях  Західної  України.  З  його ініціативи  розпочалося  будівництво  духовних навчальних   закладів,  засновується   Станіславська  капітульська  бібліотека (з 1901 року  засновано  чин  Св. Теодора  Студита).  У 1913 році  митрополит Андрій  запрошує  в Галичину  орден  монахів – редемптористів  для  прийняття  східного  (візантійського)  обряду  і  розвитку  своєї діяльності,  опікується  чином  жінок –  сестер  Пресвятої  родини,  студиток,  милосердя  і  інших.

Для  вирішення  важливих  питань екуменічної  та  унійної  діяльності  єпископату  УГКЦ  митрополитом  скликалися  синоди  та  проводилися  конференції.  Двічі  відвідує  Росію,  Білорусію,  засновує  в Росії  католицьку  церкву,  створює вірних  УГКЦ  у  Боснії  апостольський  вікаріат,  відправляє сюди   братів – студитів   для  здійснення  місіонерської  діяльності.  У 1907 -1927  роках  стає ініціатором  створення  гілки  ордену  монахів – бенедиктинців східного  обряду в Бельгії.  18 вересня 1914  року,  у  зв’язку з  приходом    до  Львова  російських  військ,  митрополита  було заарештовано  і  допитано  спеціальними  службами  в  Києві,  а потім  –  в  Росії.  Ув’язненого Шептицького утримували під вартою  в  російських містах – Новгород,  Курськ, Суздаль.  У  1917 році  у ході  процесу  Лютневої  революції  українського  митрополита  було звільнено.  У  березні  цього ж року   у  місті Петроград, за рішенням  Синоду, митрополит Андрій    призначає  священика   Леоніда  Федорова  екзархом  Російської  католицької  церкви  візантійського обряду, а  у Києві –  Михайла  Цегельського  українським екзархом.  У свою  чергу,  митрополитом  були налагоджені  тісні  зв’язки  з  діячами  Української Центральної Ради.   При  своєму  поверненні  у місто Львів,  Шептицький  відразу ж включається  у політичне  життя  Галичини.

У зв’язку  із  українсько-польською війною 1918-1919 років,  митрополита   було   інтерновано   польською  владою.    У  грудня  1920  року  здійснює  поїздку  в Рим, а  звідти відправляється  з  візитом  до  вірних УГКЦ  у  Північній та  Південній Америці. Будучи  вірним патріотом  України  підтримує  ідею незалежності  та  соборності  української  держави,  засуджує  окупаційні дії  Польщі  по відношенню до  Галичини  та  ліквідацію  державності  серед  українського  населення на  західноукраїнських  землях.  Восени 1923 року  очільника  церкви  заарештовують, інтерновують  у  місто Познань (Польща).  Тільки  з особистим  зверненням  папи  Пія ХІ  його  було звільнено, через рік  митрополит  повернувся  до рідної Львівщини.  Міжвоєнний  період  став  для  Шептицького   часом   церковної  розбудови.  Стараннями  та  людськими  зусиллями українського  митрополита  засновуються  у 1928  році –  Львівська  греко-католицька  академія,  у  1929 – му  – Богословське наукове  товариство,  у 1939 –  Український католицький  інститут   церковного  з’єднання  імені  митрополита  Веніямина Рутського.

Митрополитом Андрієм  відновлюється  робота  Голландського  унійного апостолату,  східна  гілка чоловічого  ордену  монастиря  Св. Бенедикта в Бельгії,  в  Англії  започатковується унійних  рух.  у  процесах, пов’язаних  з  польською окупацією  західноукраїнських  земель  та  населення  Галичини,  стає  в їхній  захист та оборону. У 1930 році  засуджує   процес  полонізації  та дискримінацію  українських шкіл,    антиукраїнську політику та  репресії  зі сторону  польського  уряду  на  Галичині та Волині,  намагається  консолідувати  політичні  сили  в українському  суспільстві. Звертається з неодноразовим проханням до  Республіки Польської  щодо  припинення  пацифікації  на  Галичині .  У 1933 році  разом з  іншими  єпископами  видає  послання  стосовно  засудження  штучного  геноциду  українського  народу, здійсненого в Україні  більшовицькою  комуністичною  партією.  Митрополит  Андрей  захищає  права  православних  на  Волині, Холмщині, Підляшші, Посянні.  Укладає лист  щодо  припинення  переслідування православного  населення  на  їхніх  землях.  Зі  зверненням  Шептицького  та  інших  церковних  діячів до глави  РКЦ,  польська  влада  остаточно  призупинила   ліквідацію  православних  храмів  зазначеній   українській  території.  Весною 1939  року  глава УГКЦ  підтримав   проголошення  Карпатської  України незалежною.  В  умовах  експансії  більшовицьким режимом  та  переслідувань  греко-католиків – віруючих  та  священиків,  закривалися  духовні  семінарії,  монастирі,  церковні видавництва.  Слабке здоров’я    і похилий  вік  не  зупинили  Шептицького  на півдорозі,  а  загартували  у ньому  відстоювання  захисту  інтересів  релігійної громади  перед новою владою.

Шептицький  звертається  до молоді, батьків  та  ченців монастиря, щоби їхня  праця була  цілеспрямованою  і щоб  вони були  вірними  ідеалам  церкви.  Відчуваючи  наростання  церковних  репресій  зі  сторони  радянської влади,  митрополит Андрій у 1939 році   здійснює таємне висвячення   ректора  Львівської  духовної семінарії  Йосифа  Сліпого  наступником  митрополичої кафедри.   Після  цього  призначає   екзархів   візантійського  обряду  для греко-католиків,  що перебували  на території  Радянського  Союзу.  Для  Волині  та  Полісся  було призначено  єпископа  Чарнецького,  а  Росії та Сибіру – Климентія  Шептицького.

В період  Другої  світової    війни   Шептицький  відстоює  ідею  відновлення  української  державності  та створення  українського державного  правління (УДП) з його керівником  Стецьком.  З 1941 року – очолює  українську національну раду, в 1944 – Всеукраїнську нацраду.  Релігійний  діяч  негативно  відносився  до  окупаційного  режиму  А. Гітлера  і засуджував  процес  голокосту  (винищення  єврейського населення)  на  Галичині,  у письмовій  формі   звертався  з  протестами  до  рейхканцлера  Гіммлера,  переховував  євреїв  у монастирях,  своїй  резиденції.   У 1942  році   було видано  пастирський  лист  митрополита  Андрія  Шептицького  «Не вбий»,  в якому  йшлося   про  заклики  миру  між політичними силами  в українському  суспільстві,  різко  засуджувалося    політичне  вбивство,    також  містилося  застереження  стосовно   церковного  відлучення організаторів  та  виконавців  вчинених злочинів.

Митрополит  Андрій Шептицький   помер  у 1944 році,  його  було   поховано  у крипті  Собору Святого Юра.  Бетифікаційний процес по митрополиту Андрію   було розпочато  28 січня 1955 року  Святим Престолом  Риму.  Процес  приєднання  преподобного  Андрія Шептицього  до лику  святих  триває.

 Богдан Стрикалюк  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook