Історія про Л

СЮРЗ однією   людиною сталася дивна подія……………………………….

Л все життя мріяла про те, щоб ніхто її не обмежував. Жодна жива душа не повинна вказувати що робити і як жити. Повна воля без меж, кордонів, без заборон. Це тільки її життя. А отже оточуючі повинні не нав’язувати їй своїх

авторитетів і взагалі не втручатись.

Цю людину звали якось на букву Л. Такі думки приходили їй в голову:

– На який чорт мені вказують, що робити?

– Моє життя належить тільки мені!

– Я не для того тут щоб слухати всяких оточуючих!

– Їм повинно бути пофіг!

– Комусь не подобається то хай ідуть на всі чотири сторони!

– Я не для того народилась, щоб водити мене без згоди!

– Цей світ завжди не подобався мені!

– Лицемірне суспільство!

– Я нікому не належу!

– Я…………………….

Л не подобалось жити у своєму місті, країні. І суспільство було для неї стороннім. Всі оточуючі люди здавались чужими . Вона бачила тільки неправду і обман. Їй не вистачало повітря у цьому задушному світі, який наче

чадний газ не давав вільно дихати.

Але одного разу все змінилося. Від світу який бачила, чула, торкала ся, нюхала кожна звичайна людина нічого не залишилось. Що ж саме сталося з ним? В один момент відбулися якісь зміни. Не сталося жодної природної катастрофи. Ніякого падіння астероїда. Не було ядерної катастрофи. Не наступив потоп. Материки не опустилися під воду. Але зміна все одно відбулася і життя Л вже не було таким як раніше…

1

Місто зовсім пусте…

Будинки в яких колись жили люди здіймалися велетнями і кидали свої тіні.

Рух транспорту зупинився. Затихла музика навколо. Не чути жодних кроків.

Тільки іде дощ ,його каплі падають на землю. А ліхтарі стояли зовсім самі .

Щось змінилось у цьому світі. Л ні про що не здогадувалась адже вона щойно проснулась. Спочатку ступивши на підлогу двома ногами направилась до балкона. Відкрила балкон і набрала повітря повними легенями. Але що трапилось? По вулиці ніхто не йшов. Не лунали кроки. Всі вікна були закриті. Дітей не відводили у дитсадок. Не було когось хто поспішав на роботу.

Тоді Л пішла одягнулась, поїла і вийшла погуляти. Знову на вулиці ні кого. Була вже восьма година ранку.

– А де всі поділися?

– Чому ніхто не йде на роботу?

– Жодна машина нікуди не їде!

Думала так Л. Магазини закриті, кіоски навіть не відкривались. Жодний школяр не зайшов у школу. Дитсадок був пустим і діти не бавились у ньому.

Вирішивши іти до своїх сусідів по будинку Л зайшла в під’їзд. Ходячи від дверей до дверей вона дзвонила і стукала. Ніхто не відкривав їх. З гніву Л вийшла з будинку. Потім зняла свого черевика і кинула у найближче вікно. Але ніхто не закричав. Тоді підійшла до машини і ногою вибила скло. Не відбулося жодної реакції. Хоч і ця іномарка була мерседесом нещодавно придбаною сусідом Л. Цей світ залишився зовсім без людей. Саме цього прагнула Л. Тепер вона одна без правил, обмежень, заборон, авторитетів.

– Тепер я сама одна залишилася, ніхто не скаже мені, що робити і як необхідно жити.

2

Людей не стало. Але як так можливо? Всі міста пусті. Ніде вже не почуєш ні сміху, ні плачу, ні гніву. Як так? Що могло статися, щоб повимирали країни? Чи не було смерті… Це наче  галюцинація, п’яне божевілля, сновидіння, марення ……………………………………………

Нікого не залишилось у цілому світі крім тільки одної людини Л. Небо було покрите  сірими хмарами ,які закривали сонце . Вив вітер і стогнав

ворушачи листя на деревах. А люди все не ішли. Більше й не підуть. Їх не існує…

Існують зелені ліси, глибокі океани, високі гори. Природа залишилась такою якою існувала до людини. Всі її кольори і барви нікуди не зникли. Л спокійно дивилася в той час і думала над ситуацією яка сталась і думки випереджували одна одну:

– Що робити?

– Як жити?

– Куди мені іти?

– Тепер весь світ відкритий…

– А далі ?

– Тепер ніхто не буде заважати!

– Авторитетів не існує!

– А судді де?

– Ну і де ви порадники?

– Не має тут нікого!

– Один тільки я.

– Весь світ тільки для мене.

– Не має кому забороняти.

– Межі закінчились…

3

Л залишилась одна і весь світ тепер  не перешкода. Вона прийняла рішення сходити додому  і щось поїсти. Діставшись до своєї квартири , сіла за стіл і почала снідати. В той час одиноко закипав чайник насвистуючи свою мелодію , поширюючи її кухнею. Його кришка стукалась, паром наповнювалась кухня.

Л відкрила вікно щоб провітрити трохи приміщення, зробила швидко бутербродики й почала їсти їх з чорним чаєм. Тепер вже ніхто не розділить з нею їжу. Тому Л почала повільно пережовувати свій бутерброд. Часу тепер була нескінченність. І не треба нікуди поспішати.

Допивши свій чай Л пішла до комп’ютера, щоб пограти улюблену гру World of warcraft. Але зайшовши в Інтернет  зрозумів, що там не залишилось жодної людини крім неї:

А з ким я буду грати в online?

Гаразд обійдусь.

Ну і що далі?

День тільки почався.

Треба щось планувати.

Стоп, а для чого мені це?

Які плани, я можу зробити найбожевільніші вчинки!

Сумно, що ніхто не оцінить моїх старань…

Але в тім байдуже

Що мені до оточуючих?

Яких оточуючих?

Інших людей не існує

Я сама вирішую!!!

4

Л захотіла погуляти. Це був найкращий варіант, так думала вона. Тому вибігла з квартири на вулицю. Перше, що відчула – було задоволення. Задоволення від того, що тепер ти здатна робити все, що задумала. Ніхто не буде заважати. Хотілось кричати на все горло, щоб ехо лунало на вулиці. Щоб всі люди обернулися, здивувалися і просто ошарашились. Вже цього не буде. Жодна жива душа нічого не скаже, не заперечить, не прочитає мораль. Людей не має. Всі слова, які будуть промовлятись належатимуть тільки одній Л.

Діалог багато значив у повсякденному житті. Що ж і його не стало. Монолог….Тільки він буде супроводжувати останню людину. Ні з ким не переживе емоцій і почуттів. Ось Л осталася сама з собою без друзів, коханих, рідних, знайомих, вчителів, наставників, сторонніх, чужаків, ворогів, начальників.

Колективу не існує. Не будуть передавати традиції і звичаї з покоління в покоління, з роду в рід, з родини в родину. Не виховає сім’я дітей, не навчать учнів і студентів їхні викладачі, вчителі. Не заплатять зарплату працівникам, не віддадуть пенсіонерам пенсію. Улюблені політики не пообіцяють краще життя. Ніякий суд не захистить права, не посадять у в’язницю злочинців.

Земля буде без людського кровопролиття, не почнеться війна, не  заморять голодом мільйонне населення. Жоден науковець не зробить відкриття, не зіграють свої ролі актори, не напишуть книги письменники, не прочитають вірші поети, не заграють музику музиканти і не проспівають її співаки. Не буде прихильників і шанувальників. Але Л цього хотіла тепер воно здійснилось вільне, незалежне, ніким не обмежене життя без людей…

5

Л відчула задоволення кожною частиною тіла. Раніше вона думала, але ноги хотіли самі іти. Згодом хода перетворилася в біг. Все швидше і швидше. Пропускаючи вулички і вулиці. Вже відчувався вітер за спиною. Ніяка машина не зб’є на дорозі останню людину. Біг перетворювався на стрибки, а стрибки на біг. Крик Л лунав навкруги. Адреналін виплескувався на волю. А хто скаже:

– Не біжи по дорозі, попадеш під машину!

– Не кричи, заважаєш оточуючим!

– Не стрибай на вулиці це не по дорослому!

Набігавшись Л почала збирати каміння і кидати їх у скло магазинів, кіосків, у вікна, машини. Дика енергія була у цій людині. Зі сторони це виглядало як: дикунство, хуліганство, варварство, порушення спокою жителів міста. Але не було мешканців, які могли б так подумати,

не було зовсім нікого.

Раптово Л зупинилася. Вона вже виплеснула на зовні всю свою накопичену енергію, весь надлишок адреналіну. Тепер її розум думав:

– Може мені ще подуріти?

– Але ні, набридло.

– Хоч би хтось сказав би…

– А так нікого крім мене немає!

– Зовсім нікого.

– Я вже заспокоїлася і розбивати вікна не хочеться.

– Не має глядачів, які помітили мою дикість!

– Отже не має більше сенсу нищити!

– Нудно піду я у свій дім!

– Трішки відпочину.

6

Л повернулася знову у свою квартиру. Лягла на диван, закрила очі. Перед нею почали пробігати різні спогади: болісні, приємні, повчальні.

Пов’язані вони були із її близькими… Тоді вона почала думати про них. Якими вони були за минулого життя, коли ще Земля була населена людьми.

Л виросла серед людей. Вона звичайно народилася у сім’ї. Виховувалась коли була дитиною, навчалася ставши студентом, працювала пішовши на роботу. Були у неї друзі, знайомі, кохані, рідні. Було і спілкування, співпереживання.

Відкривши очі вона прогнала свої спогади. Направила погляд на білу стелю і зосередилась на ній. Включила телевізор. Але по блакитному екрані не було нічого цікавого. Подумавши Л зрозуміла, що по ньому вже й не буде нового… Ніхто не зніме якусь передачу чи новини. А  для чого? Це все робилося для людей. Померло навіки Кіно!!!!!!!!!!!!!

Не задумувалась Л і про те, що настала смерть Мистецтва. Все пішло забуття. Театр загинув, без акторів. Залишалася моновистава, але вона зовсім не була цікавою для останньої людини. Не збудують величних скульптур та архітектурних пам’яток для нащадків.

Кінець людського роду. Остання людина, яка завершує розвиток цивілізації спокійно відпочиває. Більше не народяться генії на Землі. Л наближалася до свого телевізора. Підійшла до нього взяла двома руками і викинула з балкона. Зомбоящик розбився. І тепер стало за ним байдуже.

Л зрозуміла, що не має сенсу у телефонному зв’язку. Остання людина взяла і його також викинула. А за ним жбурнула і мобілку. Скільки років людина користувалася почтовим і іншими зв’язками, щоб поспілкуватися і передати інформацію собі подібним….Тепер цьому настав кінець. Не треба передавати інформацію один одному, не треба ділитися  новинами з іншими людьми…

Л – людина, яка  перериває зв’язок з цивілізацією. Вона вирішила знищити всі признаки свого громадянства. Всі ті офіційні документи, які засвідчували особу останньої людини. Колись вони давали їй права і обов’язки перед суспільством. Паспорт, ідентифікаційний код, свідоцтво про народження, атестат про закінчення школи, диплом , який отримала після закінчення університету, трудову книжку зібрала Л разом.

Потім запалила сірник. Він спалахнув яскравим полум’ям, від нього несло теплом. І документ за документом  почали горіти. Вони повільно палали у вогні. Нищились всі докази які засвідчували особу Л. Колись документи творили з людини громадянина своєї країни. А зараз не існує ніякого громадянства. Тепер воно відійшло в забуття.

Ім’я, прізвище, звання, посада не мали значення. Документи тліли. В той час Л розмірковував:

–         В мене колись було ім’я .

–         Прізвище, як свідчення про належність до однієї з родин.

–         Я народилася у сім’ї.

–         Мене виховували.

–         Дитсадок, ще навіть трохи пам’ятаю.

–         В минулому житті у мене було навчання в школі.

–         Здобуття знань в університеті.

–         Я працювала на роботі.

–         Колись усюди зі мною було оточення людей.

–         Гаразд тепер відбулася зміна світу.

–         А він тільки мій.

–         Я остання людина на Землі!

–         Ім’я, прізвища не існує.

–    Я є безіменна жива істота, чи душа?

–         Я  тепер просто Л…

Не стало ієрархії. Ніякого підкорення один одним. Немає сходження від вищого до вищого. Припинилася будь-яка кар’єра. Не існує керівників і тих хто їм підкоряється. Тепер ніхто не нав’яже свою думку, ніхто не образить, але ніхто і не похвалить. Цивілізації не стало в одну мить.

Всі хто були її частинами зникнули назавжди. А без частин не буде і цілого.

В минулому житті люди народжувалися, навчалися і виховувалися: сім’єю, школою, університетом. Залишилося тільки самостійне оволодівання знаннями. Не буде нікого, хто б щось пояснив, передав свої знання наступним поколінням. Не існує зв’язку між учнем і вчителем. Зв’язки залишились у минулому. Нічого не роз’єднати і не об’єднати тепер.

Документи догоріли до кінця. А з ними і загинуло суспільство.

Релігії не стало. Велика кількість малих сект , народних вірувань припинили своє існування. Всі вони, як зародилися так і пішли у забуття. Без людини і релігія, і філософія, і наука , не мають смислу. Ніхто не буде сперечатися. А колись люди доводили один одному:

– Моя релігія врятує весь світ!

– Саме ця теорія є достовірна.

– Моя філософія істинна!

– Ви всі дурні, наша церква краща за інші!

– Це все гіпотези!

– Світ не можливо пізнати!

– Бога не має!

– Не має нічого іншого крім Бога!

– Наука пояснює всі дива!

9

– Філософія єднає науку і релігію!

Закінчивши знищувати свідчення своєї особи Л вирішила знищити і гроші, які в неї були. Цей клей цивілізації без людей перетворився у звичайний папір. За нього більше нічого не можна купити і нічого не можна продати. Їх не обміняють на якусь іншу річ.

Всі дорогоцінні метали і каміння: золото, срібло, діамант, платина, кришталь, рубіни, смарагди  та ін, яких у Л  до речі не було стали не потрібні. Вони тепер звичайні камені, як і кремінь та булижник. Ніхто не проллє за них людську кров. Нікого не має хто б їх вкрав. Колись за ці звичайні камені люди вбивали і обкрадали один одного.

Не існує бідності. Люди не хочуть отримувати велику суму грошей. Як вони можуть цього хотіти ,якщо їх не має. Зникла різниця між багатими і бідними. Багатства у минулому прагнули. Тепер воно нічого не означає. Щоб розбагатіти підкорювали цілі народи. Гроші допомагали придбати будь-які речі на світі. Жителі цієї планети мріяли про: віли, маєтки, про скуповування нерухомості, а в кого було багатство мали це все.

Всі види грошей: долари, фунти, євро, юані, ієни стали геть непотрібні. А за них колись скуповували нафту, газ, які зараз ні до чого. Коли папір був спалений Л повикидала монети. Останні залишки економічних зв’язків відправилися у забуття.

Остання людина міркувала:

– А для чого треба гроші?

– Багатство мені не потрібне!

10

– Бідності не існує!

– Всі товари, що залишились мої!

– Бери, що захочеш!

– Всі блага цивілізації мої!

Л розібралася із своїми грошима. Що далі робити? Жити далі. Творити своє власне життя. Остання людина захотіла піти у супермаркет. Накупити всього. Колись люди витрачали велику кількість грошей на різні покупки. А зараз бери, що захочеш. Нічого не заборонено. І самої кражі не існує. Адже все на цьому світі, все, що залишилось від суспільства належить Л. Вона тепер власник всіх благ колишньої людської цивілізації.

Дібравшись до найближчого супермаркету. Вона взяла возик і почала всього набирати, що рідко, або взагалі не їла: чорну і червону ікру, дорогі сорти сиру, різні морепродукти, найдорожче вино, екзотичні фрукти, овочі, торти, різні напої, солодощі. Потім повезла їх додому. Тобто у свою квартиру. Тепер весь світ – це дім для Л.

Приготувала їжу , налила напої. На найдорожчому посуді, взятому із супермаркету були розкладені різні блюда. Дуже смачно поївши і запивши соком, Л взялася за вино. Бокали в які був налитий цей «чудодійний  еліксир »  зроблені із кришталю. Найдорожчий сорт вина  на смак наче амброзія і нектар які пили грецькі боги на Олімпі.

Вгамувавши свій голод і апетит Л відчула легку дрімоту. Потім пішла трохи подихати повітрям на балкон. Остання людина стояла зовсім одна. Вона відчула свою самотність. Не було обличь на які можна було подивитись, ніхто не спостерігав за оточуючими. Прекрасною була тільки природа.

11

Л лягла на ліжко подрімати. Спочатку вона довго не засинала. Повернувшись на бік почала думати в голос:

– Мені нудно…

– Світ став якимсь нецікавим.

– Що  робити зовсім самому без інших.

Після роздумів вона заснула. Але спала не довго. Ніяких сновидінь Л не снилося. А тим часом годинник  показував якісь години, хвилини і секунди. Тепер час нічого не означає. Який у ньому сенс, якщо не треба більше нікуди поспішати. Все застигло. Залишився тільки звук тік-так, який може почути тільки одна Л.

Прокинувшись остання людина зрозуміла, що їй непотрібний годинник. Навіщо тепер вимірювати час? Ніхто не змагається один з одним, не поспішає, не чекає майбутнього. Зібравши всі годинники, які у неї були, вона пішла на балкон. І викинула їх . Так Л позбулася майже усього, що вимірює і показує час.

Згодом вона позбирала усі календарі й почала їх спалювати. Нашій Землі декілька мільярдів років, але це тепер не має значення. Вся цивілізація – ніщо. Навіщо рахувати роки, якщо всі вони тепер, як цей день одноманітні. Як би не постаріла Л, вона одна, її не порівняти з іншими людьми. Тому це майже вічність… Життя тільки для себе. Не має сенсу в часі. Він застиг, немов цемент.

Ніхто не буде користуватися годинниками і календарями. Ще один крок до знищення цивілізації. Тисячі років розвивалося людство і розвиток завершився. Він перервався. Л не є його вінцем, чи завершенням

еволюційного процесу.

12

Остання людина в цей момент стояла на балконі і спостерігала, як нищиться час. Вона була причиною цієї руйнації. Всі календарі спалені. Всі годинники: електронні, механічні лежали розбиті.

Л міркувала:

– Я знищила все, що нагадує про час.

– Тепер для мене його не існує.

– А отже його і не існує взагалі.

– Я єдина хто є , тому все відноситься тільки до мене.

Будинки стояли нерухомо. Вітер завивав між вулицями. Небо наче нависало над дахами. Садочки, школи, університети, фірми всі вони були без людей пустими, навіть мертвими. На деревах тріпотіли зелені листочки, а на гілках сиділи і співали птахи. Сонце посилало своє світло на усе живе і мертве.

Л стояла і думала:

– Які стали будівлі самотніми.

– Без людей вони – мертві!

– Я ненавиджу їх!

– Природа прекрасна, як і завжди…

– А всі пам’ятки людської цивілізації зараз не втішають.

– Вся культура стала порожня.

– Навіщо остались будинки?

– В мене є дім.

– Весь світ тепер моя квартира і кімната.

– Та чомусь це мене не радує.

– Чого так?

– Я все життя прагнула  абсолютної свободи?

13

– Не хотіла ніким керувати.

– Не любила владу.

– А, що отримала?

– Тільки самотність!

– Я самотня!

– З людьми інколи відчувала себе одиноко

– Невже самому гірше, ніш з іншими людьми??

Без людей геть не так цікаво, як раніше думала Л. Одна нудота. Неможливо ні з ким поспілкуватись. Не поділишся  своїми емоціями з іншою людиною. Навіть нікому не розкажеш останню новину. Які можуть бути новини? Остання людина залишилася без сторонніх оточуючих.

Зараз була б цікавою, навіть нудна політика. Хоч Л її ненавиділа колись. Вона багато чого не любила. Зараз їй самотньо. Навіть важко. Що робити в даний момент. Думки пробивали її голову наче стріли.

Пам’ять наче була вічним двигуном. Остання людина згадувала:

– Моє минуле життя…

– Воно було не таким поганим

– Я навіть сміялася частіше.

– А зараз?

– Ніхто не розкаже анекдот.

– Сміх мій закінчився?

Після цих слів Л довго сміялася. Не відомо скільки саме хвилин. Адже часу не існує. Всі прилади, які його вимірювали знищені. Іронія, саме цього добивалася остання людина все своє минуле життя. Абсолютна воля, ні від кого не залежати, щоб ніхто не казав, що робити.

 

14

Закінчившись сміятися Л захотіла подихати свіжим повітрям.

Вона вийшла на вулицю і пішла на спортивну площадку, яка знаходилась біля її будинку.  Ніхто не чув її кроки. Спочатку вона просто ходила. Повільно. Потім ще повільніше. Майже було не чути її легкої ходи.

Л зупинилася і крикнула в далечінь:

– Воля, але не самотність!

– Я не хочу ні з ким не говорити!

– Це не правильно!

– Це не приносить радість!

Далі остання людина вирішила зробити гімнастику. Щоб багато не думати. Вона зрозуміла, що і думати не завжди хочеться. Тим більше, що ці думки приводять її у ще більшу самотність. Розім’явши різні частини тіла, добре їх розтягнувши тіло Л відчуло себе здоровим.

Після цих вправ остання людина почала бігати круги. Коли бігаєш, то ніякі сумні думки довго не залишаються у голові. Вони її швидко покидають. Л бігла одна, спочатку повільно, а потім прискорюючись. Дев’ятий і десятий круг вона прискорилася на максимум який могла. Вітер дув у спину. Остання людина відчувала його всією своєю шкірою, всім тілом… Думок у голові не було.

Норадреналін і адреналін швидко виділялися. Л немов не бігла, а летіла, як птах у небі. Ніхто її не міг зупинити. Це був кайф. І остання людина відчувала його. Вона закінчила свій біг. І почала робити на землі віджимання, накачувати прес, присідати. Згодом пішла до турніків. Далі Л підтягувалась на перекладині і на брусах.

Нарешті вона доробила  фізичні вправи.

15

Разом відволікши себе від думок, які приносили сум у її життя.

Л завжди вважала, що тіло своє треба тренувати. Постійно держати його у тонусі. Вона, як кажуть «тримала себе у формі».

В минулому житті люди не завжди підтримували своє здоров’я. Були серед них і ті хто вживав наркотики, багато пив алкоголю. Але ще більше було таких, які взагалі старалися нічого не робити, а тільки лежати на ліжку і дивитися телевізор. Вони звичайно ходили тільки щоб дійти на кухню поїсти і попити. Або такі люди, якщо не лежали на дивані, то сиділи у кріслі переключаючи пультом з канала на канал.

Л також любила, полежати, подивитися телевізор, але не весь час.

Після фізичного навантаження остання людина повільно пішла у свою квартиру. Не користуючись ліфтом вона піднялася сходами на 7 поверх, де і мешкала. Випила стакан води повільно, щоб втамувати спрагу.

І відчула легкість й свіжість у своєму тілі.

Л звикла вже до фізичних вправ давно. Вони помагали їй підтримувати своє здоров’я. Вона  любила слідкувати за своїм тілом. В її кімнаті були різні спортивні тренажери: еспандери, гантелі, тяжки, які прикріплювались до ніг і рук.

Остання людина сіла на крісло трохи відпочити від усіх навантажень. Вона просто сиділа ні про що не турбуючись. Потім пішла і вибрала книгу, щоб почитати. Л любила різноманітні книги: альтернативу, класику, поезію, фантастику, трилери.

Вже ніхто нічого не напише. Не вийдуть бестселери.

А скільки було за людське життя цікавих книг починаючи епосами різних старовинних народів і закінчуючи письменниками двадцять першого століття такими як: Чак Паланік, Харукі Муракамі, Умберто Еко, Габріель Гарсіа Маркес, Стівен Кінг, Мішель Бельбек.

Книги, це одне з не багатьох залишків людської цивілізації, які можуть пригодитися Л. Серед улюблених письменників були: Омар Хайям, Вільям Блейк, Гете і Гессе. Книги дають можливість покинути недосконалість світу. Ти ніби опиняєшся в іншій реальності.

Л розмірковувала:

– Як дивно світ був колись недосконалий для мене.

– Але і зараз він не став кращим.

– Чому так?

– Без людей я мало відчувала досконалості.

– І в цьому житті не все добре!

– Я ж зовсім залишилась одна!

– Чому ж тоді мені не так цікаво?

– Хіба я не можу багато чого зробити?

– Треба прийняти факт про самотність

– Так людей більше не існує!

– Але ж  існую я!

Л відклала книгу в сторону. Їй набридло читати. Треба було зробити щось цікаве, тільки що? Життя наче стало одноманітним. Воно завмерло і стоїть на одному місці. Не має сенсу розвиватися. А навіщо, якщо нічого не змінюється. Все стале і статичне.

Л хотілося якоїсь динаміки. Вона прагнула рухатись. Завжди вважала, що благо в новому. Остання людина  сиділа на кріслі без книжки. Вона вела внутрішній монолог:

– Тільки не сталість!

– Не одноманітність!

17

– Світ стоїть на одному місті!

– Він завмер!

– Застиг в цементі!

– Не відбувається змін!

– Куди поділася новизна?

– Мені не цікаво!

– Як навчитися жити в нудному світі?

– Але мені зовсім не хочеться цього!

– Треба пожвавити це мертве місце.

– Тільки, як?

– Мені вирішувати!

– Цей світ – це я….Л встала із крісла і направився кудись. А куди йти. Шлях відкритий. Обираєш сам будь-яку сторону. Хоч до чорта, хоч до бога, а хочеш  взагалі нікуди не йди. Але остання людина цього не хотіла і так все стоїть на місті. Вона вирішила, що буде рухатися.

Тільки вперед. Третього не дано. Доля Л залежить тільки від неї. І остання людина сама обирає, якою вона буде. Назад шляху не має. Люди навіки зникли. Але, як так сталося. Не могли ж вони всі одразу померти. Не сталося ніякого катаклізму. Природа взагалі не змінилася.

Що ж сталося з людьми? Вони не могли ж безслідно зникнути. Проте крім Л не існує на планеті Земля ніяких людей. Остання людина залишилася тільки у своїй самотності. Вона не могла нічого з цим зробити. Хоч як би хотіла цього.

18

Не вміла Л створювати людей, клонів, чи щось віддалено схоже на них.

Останній людині тепер не набридала жодна жива душа. Ніхто не казав їй, як необхідно жити. У неї не залишилось ворогів, але й не стало друзів. Ні близьких, ні далеких людей не має. Це вже починало не подобатися Л.

Вона говорила сама до себе:

– Цей світ починає мені набридати!

– Він стає надто нудним!

– В ньому не має нічого цікавого!

– Ніщо не надихає!

– Невже моє життя втратило свій сенс?

– Чи це можливо?

– Як так може бути?

– Нікого не існує!

– Тільки я!

Після таких роздумів Л знову стало, якось не по собі. Вона згадувала цікаві моменти з минулого життя. Зрозуміла, що в ньому були не тільки погані, але і світлі моменти. Не всі люди хотіли керувати нею. Не кожний розказував, як жити в цьому світі. Були такі, які взагалі не цікавилися Л. А були й такі кого остання людина не бачила і не знала.

Люди за тисячі років цивілізації, незважаючи на їх лицемірство і підлість творили і шедеври. Саме людина єдина жива істота, яка створила мистецтво. Вони писали чудові книги, грали музику, будували величні будівлі. Дехто із них виділяв гроші для бідного населення. Не всі прагнули тільки багатства, слави і влади.

19

Вони покидали суспільство. Потім усамітнювались, щоб провести життя самим.

Звичайно самітники, вели таке життя в зв’язку з вірою в Бога.

Л цікавило інше. Як їм не набридало це. Остання людина не могла ніяк зрозуміти свідомо вибрану самотність на все життя. Вона думала:

– Тепер і я, як відлюдник.

– Чим вони відрізняються від мене?

– Хіба тільки тим, що самітники вибирали таке життя свідомо?

– В народі за самітництво цих людей називали мудрими.

– От я тільки не відчуваю себе мудрим!

– Тут не має мудрості!

– Взагалі втратився смисл

– Ах так згадав…

– Відлюдників називали св’ятими

– Яка ж це  св’ятість?

– Одна нудота….

Так думала Л. Зовсім не вважаючи себе св’ятою, чи мудрою. Вона відчувала одну нудоту і не цікавість. Минуле життя було позаду. А майбутнє буде таким, як і теперішнє одноманітним.

Л була у здоровому глузді, але говорила сама до себе. Вона могла б і розмовляти з своїми слухачами. Проте їх не було. Не існувало більше людей. Безкінечний монолог:

– Я – Л .

– Остання людина на планеті Земля.

– Єдина жива істота, яка розмовляє.

– Цивілізація – мертва.

20

– Я пам’ять, яка залишилась від людей.

– І це не сильно радує мене.

– Дивно, здається я мав радіти, що мене ніхто не достає?

– Справді?

– А хіба ні?

– Чому ж я не радію?

– Чого не – веселий?

– Де мій сміх?

– Це ж воля!

– Незалежність!

– Абсолютна свобода!

– Не має меж!

– Не існує законів!

– Жодних заборон!

– А де ж моє щастя?

– Я його не відчуваю.

– Воно не живе в цьому світі…

Л вирішила знищити всі докази минулого життя. Існує тепер тільки теперішнє. Тому пора забути, якою людиною вона колись була. Для цієї мети вона зібрала всі альбоми з фотографіями, листи, вітальні листівки, різні подяки і догани. Потім Л дістала запальничку і почала спалювати останнє свідчення про минуле останньої людини, до того моменту коли вона залишилась зовсім одна.

Спочатку спалила всі догани. Після них ішли подяки.

21

За різні конкурси і св’ята в яких брала участь Л шкільного і студентського періоду минулого життя.

Вони швидко згоріли і відійшли в забуття.

Фотографій було багато. Навіть знайшлися і чорно-білі. Вони відображали такі періоди розвитку Л: дитинство, школярство, студентство. Ці всі частини свого минулого життя остання людина добре пам’ятала, а тепер хоче забути назавжди. Їй не хочеться згадувати.

Життя стало іншим, тому необхідно знищити всі залишки минулого. Запалали фотографії. Після них Л зібрала усі листи і почала їх спалювати. Листи були в основному старі, ще з дитинства коли остання людина писала їх своїм родичам. Як  люди ще існували, вона рідко писала, а коли хотілося дізнатися новини в друзів, чи рідних то користувалася телефоном, мобілкою, Інтернетом.

Згодом були, ще зібрані вітальні листівки. Це були привітання з різними  св’ятами: днем народження, різдвом, пасхою та іншими. І їх Л знищувала вогнем поки вони не згоріли

Остання людина казала:

– Прощавай минуле життя!

– Тебе знищив вогонь!

– Є тільки я Л!

Біля ліжка останньої людини стояла гітара. Ще в дитинстві  вона навчилась грати на цьому музичному інструменті. Музика була частиною її життя. Л не вчилася на музиканта, вона навчилася грати сама, без вчителів. І частенько вечорами брала в руки гітару наспівуючи улюблені пісні.

Підійшовши до ліжка вона взяла музичний інструмент.

22

Тоді сіла на крісло і почала брати акорди.

Настроїла їх трохи. Плавно перейшовши на гру. Спочатку це буди деякі рокн рольні мотиви, а потім перейшли на блюзові. Л грала довго, але часу не існувало для неї.

Закінчивши грати вона поклала гітару біля ліжка. Більше ніхто не створить музики. Ніхто крім Л не візьме в руки музичний інструмент. Не буде нікого, хто б написав пісню. Музика загинула також… Без слухачів її не існує. Так само, як і живопису з театром, кіно, архітектурою, літературою.

Без інших людей мистецтво помирає. Остання людина приречена на самотність. Ніхто не врятує її від усамітнення на все життя. Л не знала, що їй далі робити. Знову внутрішній монолог:

– Ще навіть не пройшов день.

– А мені сумно.

– Одна нудота.

– Ніякої цікавості.

– Жодної новизни.

– Все розпадається на моїх очах.

– Світ той, що я знала зник.

– Залишилася одна тільки самотність.

– А разом з нею і я.

– Остання людина на планеті.

– Відлюдник…

Л відкрила вхідні двері з своєї квартири. Не має сенсу її закривати. Ніхто вже не зможе обікрасти когось. Кража залишилася і минулому. Не має людей, тому не має і тих хто хоче забрати чужі речі собі. Не буде нікого, хто б захотів наживитись за рахунок іншого.

23

Настав комунізм, без людей. Справжня анархія. Не має правителя. Кожний живе, як хоче, тільки більше ні кого не існує. Тільки одна людина залишилась на планеті. ЇЇ звати Л. І вона не дуже рада абсолютній незалежності.

Остання людина знову задумалася. Тепер вона тільки і те робить. Думки весь час вихорами кружляли в голові. Одна замінювала іншу.

Л була в глибоких роздумах:

– Як мені жити?

– Що робити?

– Це абсурд.

– Що далі?

– Одна нудота.

– Не цікавий світ.

– Самотнє існування.

– Набридає…

– Безглуздість…

– Як ще в мене дах не з’їхав?

– І глузд не втратив?

– Навіть дихати важко.

– Тільки  самотність.

– На все моє життя.

– Тільки самотність навколо.

– Застигла неприємна вічність…

Не хотілось бути останньою людиною. Вона просто лягла на ліжко відпочити від нав’язливих думок, які не давали йому заспокоїтись.

24

Тіло Л лежало і не рухалось. Остання людина втомилася існувати у безглуздому житті. Сон до неї не приходив, хоч як не переверталася і не крутилася вона. Потім навіть скотився на підлогу і все одно не засинала.

Тоді остання людина вирішила не спати:

– Гаразд!

– Не можу задрімати.

– І лежати не хочу.

– Я взагалі нічого не прагну.

– А навіщо?

– Все, що є  тут…

– Від цього нікуди не дінешся.

– Яка ж це свобода?

– Я наче в сітці.

– Головне, що нічого не можливо змінити.

– Нічого взагалі…

– Добре , хватить лежати.

– Здаватися не збираюсь

– Вистояти!

– Не впасти!

– Жити далі!

– Від самотності не втечеш!

Л думала. Підійшла взяла диск американської рок групи The Doors і поставила її грати. В магнітофоні лунала пісня People are strange.

Тоді останній людині вдалося трішки розслабитись. Вона забула за все і слухала голос Jima Morrisona.  Її тіло розслабилось. Розум віддався музиці.

25

Мелодія лунала… Л наче входила в транс. Нічого тепер не турбувало останню людину.

Всі проблеми відступали. Була тільки мелодія. Вона вводила своїм магічним співом слухача в інший світ. Слова пісні наче шаманські молитви звучали:

People are strange when you’re a stranger

Faces look ugly when you’re alone

Women seem wicked when you’re unwanted

Streets are uneven when you’re down

When you’re strange

Faces come out of the rain

When you’re strange

No one remembers your name

When you’re strange

When you’re strange

When you’re strange

Коли музика затихла Л задумалася про приреченість на самотність в світі без людей. Втікати нікуди. Вона одна. А від самого себе не втекти… Потім остання людина послухала ще трохи пісню When The Music’s Over. Вона вирішила, що пора діяти. З початку встала на ноги. Потім Л виключила запис Doors. Одягнула на себе одяг, який знайшла. Остання людина зібралася думками.

26

Але думки не зникають. Вона так розмірковувала:

– Так спокійно.

– Розслабся.

– Факт залишається, яким він є.

– Мене оточує самотність.

– Я залишилася одна.

– Скільки можна нити?

– Нічого не зміниться.

– Все залишається одне й теж саме.

– Зібратись!

– Хм вже починаю звикати говорити сама з собою?

– Альтернативи іншої не має.

– Гаразд так про, що я?

– Ах так!

– Треба взяти себе в руки!

– Крім мене цього нікому не робити!
– Закінчили розкисати.

– Надія тільки на себе.

– Я готова!

–  Шляху назад не існує.

– Тільки вперед!

Л зібралася і вийшла з квартири. Вона не знала куди іти. Але залишатися на місці було просто не можливо. Останній людині було важко. Коли не має з ким поговорити, то стає й не так приємно.

27

Ще з початку існування людини спілкування було найголовнішим. Воно допомагало людині не з’їхати з глузду. Самотність не можливо винести. Це починала розуміти і Л.

Без розмови не тільки важко,  без неї існування перетворюється на катування. Ще за минулого життя такого не могло статися. Завжди можна було найти з ким поговорити, навіть коли ти не слухаєш іншого.

Зараз не почуєш жодного голосу навіть, якого ти не хочеш чути. Ніхто не скаже доброго чи поганого слова. Не запитається « як справи»? « Що ти робищ? » Л хотіла навіть порозмовляти тепер із своїми ворогами. Люди, які колись були їй байдужі, здавалися в даній ситуації незамінними.

Іронія в тому, що без перешкод стає нудно. Традиції, які остання людина не приймала, стали бажаними. Без заборон взагалі не цікаво. Свобода для одної Л виявилась непідвласним тягарем. Вона, як Сізіф котила на гору свій камінь, який скочувався на неї.

Роздумувала остання людина над своїм життям:

– Діяти і діяти!

– Мені необхідно йти вперед.

– А далі?

– Я не знаю, що мене чекає.

–  Допомога не прийде.

– Жаліти себе ні до чого.

– Я маю, щось придумати.

– Тільки, от що???…….

Л спускалася по сходах. Повільно переступала з ноги на ногу. Вона залишала свій дім. Виходила з під’їзда ні про, що не жалкуючи.

28

Остання людина покидала будинок з спокійним серцем. Думки збиралися наче птахи в стаю.

Порядок світу людей, який існував раніше пішов у забуття. Але самотнє існування Л хаосом також не назвеш. Це, якась епоха нудоти. Все залишається і завмирає на одному місці.

Остання людина залишила свій будинок. Вона йшла по дорозі вперед. Не знала куди … Л покинула минуле життя назавжди. Спогади, заховалися в найглибші закутки пам’яті. Ні сім’ї, ні родини, ні друзів, ні ворогів, ні коханих.

Тільки одне я, без всіх. Це Л – остання людина. Вона – одна. Нікого немає поруч і скрізь. Земля очистилася від людей. Тепер не має цивілізації, культури, суспільства.

Будинки нависали наче велетні, вітер гойдав каруселі. Вулиці повмирали. Було видно захід сонця. Місто готувалося до сну. Л ішла і йшла, її кроки жерли дорогу. Вона покинула місце, яке колись називала рідним.

Тепер остання людина чужа без чужих. Покинута всіми. Ніде їй не знайти спокою. Вона стала мандрівником. І зараз йде на зустріч з невідомим. Прагне знайти смисл у цьому кошмарному існуванні. Вже здійсненна рожева мрія згнила. Кольори, якими був прикрашений світ потемніли.

Наступав вечір. Л дійшла до парку. Позаду лишилася вулиці, пов’язані з  минулим життям останньої людини. Там вона народилася, вчилася, працювала, любила. Спогади позасинали в кутках підсвідомості. А з ними разом і частини колишньої особистоті, які були до самотнього світу, в той час коли Л мала своє ім’я.

29

Парк. Настав вечір. Всі барви дня потемніли, дерева тріпотіли листям. Вітер не завивав. Птахи закінчили співати. Природа перебувала в спокої. Почав сходити місяць. Тихо пролітав кажан. Жодні звуки не долинали до вуха останньої людини. Вони припинилися.

Л дістала сірники, які були в неї у кармані. Назбирала сухих гілок. Підпалила їх. Запалало вогнище. Воно зігрівало теплом. Легко потріскувало. Іскри розліталися в різні сторони. Розгорілося багаття.

Остання людина збиралася з думками. Її погляд направлений на полум’я. Без долі, традицій, цивілізації і суспільства. Вона сиділа біля вогню. Дивилась на нього і заспокоювалась.

Л промовляла:

– Що ж самотність мене поглинула.

– Остаточно цивілізація ввійшла в забуття.

– Суспільство загинуло.

– Нічого не гріє душу.

– Ніщо не освітлює розум.

– Тільки вогнище.

– Воно заспокоює мене.

– Я вже говорю сам з собою без незручностей.

– Не має за кого переживати.

– Навіть за себе мені байдуже.

– Совість померла.

– Мораль давно постаріла і відійшла.

– Ідеали розбилися наче скло.

– Мрії зітліли і перетворились в попіл.

– Життя втратило смисл…

30

Л закінчила говорити. Вона встала і пішла. Вогнище догорало. Остання людина направилася далі. Вперед у невідоме. Тим часом настала ніч. Місяць на небі самотньо висів. Зорі ледве сіяли. Всі потемнілі відтінки стали чорними. Ніякий кажан не пролітав. Догоріло вогнище.

Остання людина йшла повільно. Вона нікуди не спішила, не було сенсу швидко рухатись. Навіщо діяти, світ став одною нудотою. Самотність цілком панувала в теперішньому житті.

В Л не було жодних речей . Всіх їх вона залишила в минулому житті. Закопала свої спогади в глибинах пам’яті. Без багажу, без роздумів, без минулого. Думки відлетіли птахами від її голови. Вона вже перестала говорити. Тільки сум, який переріс у відчай наповнював душу по самі вінця…

Настала темна, чорна ніч… Л піднялася на міст. Під ним бігла річка. Людей не існує. Ніде не горить світло. Навіть не має жодного ледве мигаючого вогника. Звуки затихли. Сенс втратив життя.

Остання людина стала на міст. Вона не оглядалася. Навіки загинули думки, емоції, почуття. Очі дивилися на річку. Л стрибнула вниз. Безодня поглинула її в свої найглибші глибини………………………………

Тарас Клок