Історія Пасхи

pesahДля того, щоб показати значення старозавітної і новозавітної Пасхи. Спочатку спробуємо детальніше  з’ясувати походження цього поняття.

Термін «Пасха» походить від мови івриту «Песах» і в перекладі означає – проходити мимо. Цей термін все частіше зустрічається у Старому Завіті та пов’язаний з історією єврейського народу, який намагався уникнути полону і визволитись від гніту єгипетського фараона. Для цієї важливої місії Бог Яхве посилає для єврейського народу вождя і пророка Мойсея, випробовуючи їх  через сорокарічну подорож по пустелі.

Сорок днів і сорок ночей провів пророк Мойсей у молитві за Богом за обраний народ, намагаючись допомогти йому відвернутися від язичництва і шанувати лише Єдиного Бога – Яхве. Не один раз Мойсей просив у Бога, щоб Він простив народ Ізраїля через покаяння у своїх злих вчинках, поступках, помислах, словах, діях і Творець вислуховував благальні молитви, являючи милосердя.

Старозавітній пророк Мойсей є прообразом Ісуса Христа, перший дав старозавітній закон, що був написаний на кам’яних скрижалях, а Христос – закон благодаті, який буде написаний на людських серцях. Ми бачимо, що від початку створення світу, зокрема в часи патріарха Авраама Божа обітниця про велике спадкоємство здійснюється і від нього вийшло багато народів, окрім того від нього вийшов благословенний Богом народ. Із коліна Юдиного, царського роду пророка – псалмоспівця Давида походив Ісус Христос від Діви Марії.

Згідно пророкування старозавітного патріарха Якова, не відбереться влада від Юдиного коліна до того часу, доки не прийде Примиритель, тобто Ісус Христос, Месія, Син Божий. Якого слухатимуться народи (Бут.49,10-12). Мойсей є вождем для єврейського народу, а Ісус Христос є вчителем для народу Ізраїля. Пророк сорок днів і сорок ночей перебував у пості і молитві й Ісус Христос також. Цей молиться за гріхи свого народу перед Богом і приносить щиросердечне каяття, так само й Ісус Христос – за своїх учнів, народ і за увесь світ.

Яке ж історичне значення має старозавітна Пасха?

По–перше вона тісно пов’язана з історією єврейського народу і її провідником – пророком Божим Мойсеєм. Відомо з історії Старого Завіту, що євреї опинилися під гнітом Єгипту, точніше фараона. Бог Яхве безпосередньо через Мойсея намагається достукатися до серця фараона, але той і далі зневажає Його народ. Десять покарань, які послав на єгипетську землю. Господь Бог не зуміли врозумити і зупинити фараона, щоб той відпустив євреїв.

Яхве наказує Мойсеєві заколоти пасхальне ягня 14-го місяця нісана, а його кров’ю помазати бокові одвірки дверей. Після цього у тому ж будинку, де вони проживають необхідно вночі споживати спеченого агнця із опрісноками, разом з гіркими травами. І по цей день існує єврейська традиція, коли родина сідає за стіл споживати спеченого агнця, з опрісноками і гіркими травами, які собою нагадують гірку долю єврейського народу у єгипетській неволі.

За старозавітнім законом, агнця не можна було споживати ні у сирому, ні у вареному вигляді, тільки у спеченому – на вогні. Від нього не повинно було нічого залишатись, а все, що залишалося – спалювалося на вогні. Кров на одвірках стала знаком невидимої присутності Бога Яхве. В той момент, коли пронісся увечері над будинками євреїв Ангел смерті, то не зачепив їх, а пройшов мимо, лише у домі фараона було знищено первістків.

Відповідно виникає асоціація із новозавітною Пасхою: Ісус Христос подолав смерть Своїм воскресінням, тому що воскресіння – життя після смерті. Значить Христос ціною Своєї Крові викупив рід людський від смерті, явивши воскресіння людської природи, що була пошкоджена внаслідок гріха прабатька Адама. Таким самим чином Господь визволив від смерті євреїв і Мойсея. Бог наказує Мойсею дотримуватися закону щодо встановлення Пасхи.

Особливість у споживанні Пасхи полягала у наступному:

1)   Пасху не повинен їсти чужинець, лише єврей;

2)  Викуплений за срібло і обрізаний раб;

3)  Не може їсти іноплемінник і наймит;

4)  Їсти її лише вдома, виносити не можна;

5)  Не можна було ламати костей агнця.

Старозавітній пасхальний агнець є аналогом у Новому Завіті, тісно поєднаний з особистістю Ісуса Христа. Про Нього говорить старозавітній пророк Захарія, який  говорить: «кість Його не буде надломленою, зглянуться над Тим, Кого прокололи». Тут ми бачимо, що Господь виводить із єгипетського полону єврейський народ, а Ісус Христос визволяє народ Ізраїля від їхніх гріхів, викупивши його Своєю Чесною Кров’ю, вознісши людську природу на хресті, даруючи вічне життя через славне воскресіння.

Єврейський народ був поневолений фараоном, а Христос визволив народ Ізраїля, що був спокушений дияволом.

В чому ж тоді відмінність між старозавітною і новозавітною Пасхою?

Практично все, що описане у Старому Завіті є відбиттям Нового Завіту, поєднуючись навколо особистості Ісуса Христа. Прослідковується взаємозв’язок між Старим і Новим Завітом. Прообрази,що у Старому Завіті є прямою аналогією Нового Завіту, тільки вони мають дещо символічну,образну, приховану форму, яку досить важко навіть дослідити.

У новозавітній традиції, Ісус Христос є Агнцем Божим, що був принесений у жертву на заколення заради спасіння усього світу. Крім того, манна і вино, що були заховані у Ковчезі Завіту є прообразами Тіла і Крові Христової, тобто Святої Євхаристії (Причастя). Апостол Павло говорить про Христа, називаючи Його «нашою Пасхою, що у жертву була принесена»(1-е послання до Коринф’ян).

Коли ж ми, будучи істинними християнами ми якийсь сумнів щодо воскресіння Ісуса Христа, то тоді наша віра є марною річчю як і все інше. Чомусь сьогодні Пасха інтерпретується християнами як традиційність – освячення пасок, яєць і інше. Проте для нас найбільшу вагу матиме не віра у традиційність, а у воскреслого Христа, який дарував людству вічне життя і спасіння.

Богдан Стрикалюк

Магістр релігієзнавства