У цих умовах французьке командування під керівництвом генерала Максим Вейган створило нову оборонну систему, так звану лінію Вейгана. Вона простягалася вздовж річок Сомма та Ена, однак була значно довшою і слабшою за попередні оборонні рубежі. Французька армія вже втратила близько 30 дивізій, а ті сили, що залишилися, були виснажені як фізично, так і морально.
Німецька стратегія
Німецьке командування, представлене OKH, використало стратегічну паузу для перегрупування сил. Було введено нові армії, а ключову роль у наступі отримали бронетанкові з’єднання під командуванням таких генералів, як Гайнц Гудеріан та Еріх фон Клейст.
Особливо важливою була концентрація танкових корпусів у вузьких ділянках фронту, що дозволяло проривати оборону противника з максимальною швидкістю. Тактика «бліцкригу» знову довела свою ефективність: масовані удари авіації, швидкі маневри танків і дезорганізація тилу противника.
Початок наступу
О 4-й ранку 5 червня німецькі війська розпочали масштабний наступ. Удар був спрямований на західний сектор фронту між Ла-Маншем і внутрішніми районами Франції. Передові позиції французів були атаковані пікіруючими бомбардувальниками, після чого в прорив рушили механізовані частини.
Уже в перші дні стало очевидно, що метою німців є не лише захоплення Париж, а повне знищення французької армії як організованої сили. Попри запеклий опір, французькі війська не змогли стримати натиск.
Прорив фронту та відступ французьких військ
7 червня танкові частини під командуванням Ервін Роммель прорвали оборону і стрімко просунулися до Руан. Уже наступного дня німецькі війська форсували річку Авр і захопили стратегічно важливі позиції, відкривши шлях до глибини французької території.
Захоплення Нуайон дозволило німцям перетнути річку Уаза, що спричинило загальний відступ французьких сил. Відступ відбувався хаотично — фронт розпадався, комунікації порушувалися, а командування втрачало контроль над ситуацією.
9 червня німці без значного опору форсували Сену, що стало символом остаточного краху оборони. Хоча план наступу генерала Клейста частково дав збій через опір біля Комп’єн, німецьке командування швидко адаптувалося і перекинуло сили на інші напрямки.
Вирішальним став прорив у Шампані, де війська Гудеріана стрімко просунулися до Шалон-сюр-Марн, а згодом до східних регіонів. Просування через плато Лангр до Безансон і швейцарського кордону завершило стратегічне оточення французьких сил.
Іван Гудзенко
