Життя і місіонерська діяльність митрополита Арсенія Мацієвича на теренах російських земель у ХVІІ столітті

ArseniyMytropolytАрсеній  Мацієвич  народився  1679  року на Волині, в родині  бідного уніатського священика  у місті Володимир – Волинськ, українець за походженням.  Заслуговує  великої  уваги  особливість  національно – патріотичного  усвідомлення  людей  і дотримання  ними  морального і духовного життя.  Сімя  Івана Мацієвича – батька Арсенія   також не була  виключенням.  Родина  була бідною,  благочестивою, проте  шляхетською.

Олександр Мацієвич  (мирське ім’я )  навчався  спочатку у  своєму рідному місті, точніше  в  уніатській єпископській кафедральній    колегії.  Зумів закінчити  три  її відділи,  продовжуючи  навчання  у м. Львові, де  він досконало  вивчив  та засвоїв  латину.   У 1715 році  він зрікається уніатства,  вступивши  до Київської  духовної  академії.  Має  неабияке  бажання  прийняти  чернечий  постриг. Відправляється  у Новгород – Сіверський  Преображенський монастир.  У 19 – річному віці  від  рук  ієромонаха Геннадія  приймає  малу схиму, тепер  вже  з  чернечим іменем Арсеній.На той час  приймати  чернечий постриг  у молодому віці  було  звичайним явищем.  Чернігівський  єпископ  Антоній руко положив    ченця  Арсенія  у  сан  ієродиякона.  Крім того, у  двох українських  центрах  він   стояв на позиції  української ідеології  з поглядами на державу і церкву.   З монастиря  приїздить до Києва  для  закінчення навчання  в академії  (1718-1726).  Займається проповідницькою діяльністю,  слухає  повчання  найкращих  у той час  українських богословів.

У академії   зустрічається  з  Амвросієм  Юшкевичем – майбутнім  єпископом новгородської  кафедри,  а пізніше  і голови  Священого  Синоду, завдяки  якому  Мацієвич отримує    дозвіл виїзду  у  північну частину Росії.   У 1723 р. –  у Софії  Київській  над Арсенієм   здійснюється  хіротонія  у  сан  ієромонаха.  Руко положення  було  здійснено  переяславським  єпископом  Кирилом  Шумлянським.  Служіння  Арсенія  відбувалося у Києво – Печерській  лаврі, а сам він  жив  при  митрополиті.  Через два  роки  переїздить  у Свято-Троїцький  монастир, розташований  у м. Чернігів,  де  потрапляє під вплив  єпископа  Іродіона Жураківського.  Будучи справжньою національно  усвідомленою  людиною, Жураківський   прищеплює  ієромонаху  Арсенію  принцип  невтручання  світського  уряду   у  церковні  справи.

Такої ж самої  позиції  буде  притримуватися Арсеній  Мацієвич  протягом  всього  життя,   оскільки  увійде  в  історію  православної  церкви  священномучеником  на російських землях,  відстоювачем церковних  прав із зазіханням  на них  російських імператорів та імператриць.  Арсеній  був   проти  скасування  Священного  Синоду  і російського   патріаршества царем  Петром  І, а тому відстоював  його  відновлення,  не побоюючись  гонінь.  Відстоював   матеріальну власність  монастирів  і права  духовенства,  прагнучи  централізованого  управління  і єдиного  державного  устрою,  захищаючи  їх  від імперської  влади. Ця ідеологія  в історії України  стала нормальним явищем.

У 1741 р. – ієромонаха  Арсенія  було рукопоположено  у сан  єпископа і призначено   у титулі митрополита  Тобольського  і всього Сибіру. Він з високою  людською повагою ставився до імператриці  Єлизавети,  під час візиту пророкував їй, що зійде  на трон  і цариця не забула митрополита, його слів. У Тобольську  він був уражений страшною морською недугою:  відкриті рани зустрічалися  на руках та ногах.

Розгортає  велику  місіонерську діяльність у Сибірі.  Флотський  священик  Мацієвич  під час експедиції   на  Камчатку  хворів цингою,  довго залишатися  у цьому місці  не міг.  У Петербурзі  займався  педагогічною діяльністю,  приймав екзамени  у кандидатів  на священство.  У 1739 р. –  обіймає  посаду  законного  вчителя  гімназії  біля Академії нак.  У 1742 р. – указом  імператриці  Єлизавети  митрополита Арсенія  переводять  із тобольської кафедри  до  Ростова, призначаючи його членом Священного Синоду.

Митрополит  виявив  чітку позицію  щодо  клятви  на  вірність  імператриці, оскільки вважав за необхідне  пояснити,  що вищим суддею не є  Єлизавета,  а Ісус Христос.  Та  й сама  імператриця  Єлизавета  була  прихильна до  митрополита  Арсенія  і дуже  поважала  і  цінувала  його  як мудру та інтелектуальну людину.  В одному  із  своїх листів  ростовський  митрополит  просить  аби Єлизавета  не зазіхала  на  церковне  земне володіння.  Митрополит  завжди  був  у повазі  серед  місцевих  жителів, несучи  свій послух  до кінця.  У  Ростові  його запам’ятали як  благочестивого і водночас суворого   митрополита.

У  свідченні літописця  щодо  архієреїв  з Ростова  зазначається,  що митрополит Арсеній  був завжди справедливий,  караючий, суворий, проте завжди вибачав.  Його суворість проявлялася  до непокірних, що  відмовлялися виконувати  свої  обов’язки,  а  ревним служителям Божим він  радів. Арсеній  проявляв  милосердя до убогих  людей,  даючи  їм гроші  у недільні і святкові дні,  досить часто звершував  служіння  у соборній або ж приходській церкві.  Був дуже  суворий  за недотримання порядку і дисципліни  священиків.

У  1573 році під час  свого архієрейського візиту  по своїх єпархіальній  області, прибув  в одну із  сільських  парафій  і побачив , що вівтар  увесь у пилюці. Дав розпорядження  відправити священика  на вічне перебування до монастиря,  а старосту  церкви, що керував селом  –  покарати ланцюгами у консисторії.  Слід   зауважити і ще на одному факті: митрополит  Арсеній  ніколи  публічно не займався цареславством, проте   підтримував  добрі стосунки з імператрицею.  Його  проповідницька діяльність  віддзеркалювала  істинну  християнську віру,  навертала тисячі душ.  Крім того  святитель займався  творчою  діяльність, написавши 12 томів  праць, які  у свою чергу  зберігалися  у семінарській  бібліотеці  м. Ярославль.  Не відомо  і по якій причині  вийшло  друком лише  його  8 творів.

У  м. Ростові  ним  були знайдені  мощі   Дмитрія  Ростовського.  Арсеній  Мацієвич  написав  агіографію  про  цього  святителя, брав  безпосередню  участь  у порушенні справи щодо  його канонізації.  Він самотужки  хотів зробити  сам,  але  його  випередила  Єлизавета,  даючи доручення  щодо виготовлення  раки.  В тім  справа  була відкладена  не деякий  термін.  Після смерті Єлизавети  у 1761 році,  її місце  зайняла  Катерина, німкеня за  походженням.  З її  приходом  до влади  у 1762 році  почався процес   руйнівної  церковної  політики.

Катерина ІІ  чинила  утиски  на церкви,  монастирі,  суспільство відчувало якусь відразу, байдужість  до православ’я.  Православна церква перебувала  під контролем  державної влади  імператриці Катерини,  була позбавлена  коштів  для існування.  У 1764 р. – за наказом  Катерини ІІ видається маніфест щодо  церковних  володінь.  Почалася боротьба  митрополита Арсенія  за відновлення  церковної  влади  і  авторитету  православ’я.  У 1774 р. –  він відмовився скласти присягу, яка була  встановлена  в обов’язковому  порядку  для всього Синоду.

Потрібно було визнати  найвищим суддею  у церковних справах  імператрицю Катерину ІІ, в тім  Мацієвич цього не зробив, бо був справжнім  патріотом, відданий  справі  служіння  на користь  суспільству  і Богу.  Побачивши  різкий  хід  зі сторони митрополита,  імператриця  розцінила  його  поводження  як образу «її величності», звеліла  солдатам  арештувати і  привезти  його  у м. Санкт – Петербург.  Увечері напередодні  свята  Входу   Господнього в Єрусалим  його було арештовано солдатами і відправлено у Москву .

1763 р. – Арсеній  Мацієвич  був приведений  на суд Священного Синоду у Храм  трьох  святителів , де  його  було позбавлено усіх  архієрейських регалій.  Підійшовши  до  учасників  Синоду , знявши  свій одяг, клобук,  сказав  кожному  із тих, кого він   тоді  навчав, якою  смертю  кожен  помре.   Імператриці  ж відповів, що та  не удостоїться  гідного кінця свого  життя,  і  все так сталося як передбачив  владика  Арсеній.  У 1767 р. – Арсенія  було  відправлено до Миколаїського  Карельського монастиря, його водили на допити в  губернську канцелярію в Архангельську.  У 1768 р. –  його ув’язнили  у Ревельській  фортеці  (Естонія).

Двері до   в’язниці  святителя Арсенія  були замуровані  за наказом  імператриці, а щоб його муки були набагато  нестерпніші, то звеліла  повісити  на стіні  камери  його власний  митрополичий  портрет.   У 1772 р. –  митрополит Арсеній  кличе  священика , передбачаючи  швидкий відхід  на небо.  Коли   привели   священика з цієї церкви, то той  з вірою  на власні очі побачив, що  у в’язниці  сидить не  злочинець,  а  архієрей.  Комендант   нічого не бачив, окрім  ледь живого  Арсенія.  Священик  узяв  у митрополита благословення  після  того як його посповідав  і запричастив.  Чотири роки  важких мук перетерпів  Мацієвич,  наприкінці  зими 1772 року  з миром відійшов  до Бога.

Рішенням  Помісного собору  УПЦ  КП  Арсеній Мацієвич  був  причислений до  лику святих  як священномученик  за віру  Христову.    Пам’ять  святителя  Арсенія  Мацієвича  встановлено  вшановувати  13 березня  за  новим  календарним стилем (28  лютого за старим стилем).

Арсеній  Мацієвич  став світочем  для українського  суспільства,  поборником  і захисником  церкви, монастирів,  молитовником  за спасіння  душ,  справжнім  патріотом, який  заради  любові до України, народу,  землі, Бога   як пастир  добрий  віддав  своє життя  за  отару  Христову.

Богдан Стрикалюк

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook