Його подальше навчання у Цюриху та Парижі дало йому нові методологічні інструменти. У Сорбонні він проводив тести з читання і звернув увагу на характерні помилки школярів. Це стало поштовхом до глибшого вивчення дитячого мислення і привело до розробки цілісної теорії когнітивного розвитку.
Початок досліджень і академічна кар’єра
1921 року Піаже опублікував перші результати досліджень і повернувся до Швейцарії. Очолив Інститут Ж. Ж. Руссо в Женеві, а з 1929 року працював професором дитячої психології в Женевському університеті. Його наукові інтереси охоплювали не лише розвиток мислення, а й соціологію, експериментальну психологію та логіку.
1955 року заснував Міжнародний центр генетичної епістемології. Протягом життя написав понад п’ятдесят книг, у яких поступово формував і уточнював свою теорію етапів розумового розвитку.
Основні стадії розвитку мислення
Піаже вважав, що дитина проходить чотири послідовні стадії когнітивного розвитку. Кожна з них має власні механізми і не може бути пропущена.
Сенсомоторна стадія триває від народження до двох років. Дитина починає взаємодіяти зі світом через рух і сенсорні досвіди. Поступово виникає усвідомлення власного тіла і окремого існування об’єктів довкола.
Доопераційна стадія охоплює вік від двох до приблизно семи років. Мислення стає символічним. Дитина починає оперувати словами і образами, але ще не здатна логічно мислити в повному розумінні. Світ сприймається егоцентрично, а уява домінує над реальністю.
Конкретно-операційна стадія триває від семи до одинадцяти років. Дитина набуває логічного мислення щодо конкретних ситуацій. З’являється здатність класифікувати об’єкти, розуміти зворотність дій, оперувати поняттями числа і часу.
Формально-операційна стадія починається приблизно у віці дванадцяти років і триває в дорослому житті. Людина навчається мислити абстрактно, висувати гіпотези, планувати, міркувати логічно незалежно від конкретної ситуації.
Генетична епістемологія як основа теорії
Піаже вважав, що розвиток мислення відбувається через взаємодію механізмів асиміляції та акомодації. Дитина інтегрує нову інформацію у вже існуючі схеми, або змінює схеми, пристосовуючись до нового досвіду. Такий процес є основою когнітивної адаптації.
Його підхід, що отримав назву генетичної епістемології, був спробою поєднати філософське вчення про знання з науковим вивченням дитячого розвитку. Піаже проводив дослідження, спостерігаючи за своїми дітьми, ставлячи їм запитання і фіксуючи характерні способи міркування.
Вплив на освіту
Ідеї Піаже змінили підходи до навчання. Він довів, що діти не можуть засвоювати складні поняття, якщо не досягли відповідного рівня мислення. Це поставило під сумнів традиційну педагогіку, де знання передавалося механічно. Навчання повинно відповідати рівню розвитку, а вчитель має бути не носієм знань, а провідником у процесі самостійного пізнання.
Праці, що стали основою теорії
Серед найвідоміших публікацій Жана Піаже варто виокремити такі книги:
- «Мова і думка дитини» (1923) — аналіз розвитку мови як відображення розумових процесів
- «Судження і міркування у дитини» (1924) — дослідження логічних механізмів
- «Народження інтелекту у дитини» (1948) — узагальнення експериментальних даних
Окремі роботи були присвячені таким темам, як дитячі уявлення про простір, час, рух, причинність, а також формування уявлень про світ у цілому.
Наукова спадщина Піаже визначила новий напрям у психології. Він показав, що дитяче мислення має власні закономірності та етапність, яку не можна ігнорувати ні в теорії, ні в практиці навчання. Його дослідження стали основою для нових педагогічних методик, теорій пізнання і міждисциплінарних студій.
До самої смерті у 1980 році Піаже залишався активним дослідником, очолював Центр генетичної епістемології і впливав на наукову думку у світовому масштабі.
Іван Гудзенко
