Витоки
Зейдитський мазгаб бере свою назву від Зайда ібн Алі (695–740), онука аль-Хусейна ібн Алі — онука пророка Мухаммеда. На відміну від домінуючих напрямів шиїзму — дванадцятирічників та ісмаїлітів — послідовники Зайда наголошували на інтелектуальній перевазі та релігійному знанні як головних критеріях для визнання імама, а не на божественному призначенні чи суворому родовому спадкуванні.
Ця відмінність спричинила розкол серед шиїтів у VIII столітті. У той час як послідовники Мухаммада аль-Бакіра (молодшого брата Зайда) продовжили лінію імамату згідно з доктриною божественної легітимації, зейдити підтримали Зайда як п’ятого імама завдяки його відкритому виступу проти Омейядського халіфату та активній участі у суспільному житті.
Основи доктрини
Зейдитське богослов’я вирізняється рядом доктринальних характеристик, що наближають його до сунітської ортодоксії:
Іджтигад (особисте правове міркування) та кияс (аналогія) вважаються легітимними джерелами ісламського права, що робить зейдитів більш відкритими до правових інтерпретацій, ніж інші шиїти.
Вони відкидають ідею непогрішного імама.
Імамат не є спадковим автоматично; лідером може стати будь-який саїд — нащадок пророка, — який доведе свою компетентність і моральну перевагу.
Особливістю зейдитської традиції є поняття хурудж — право повстання проти несправедливого правителя, що у різні епохи ставало релігійним виправданням політичної активності.
Зейдитський імамат у Ємені
Цей рух отримав найпотужніше політичне втілення у Ємені. У 897 році н.е. вони заснували імамат у північному Ємені, який із незначними перервами проіснував понад тисячу років. Імами були як духовними, так і світськими правителями, які базували свою владу не лише на родоводі, а й на авторитеті серед одновірців.
Після виведення Османської імперії з Ємену у 1918 році зейдитський імамат набув незалежності, зберігаючи політичну владу до революції 1962 року, яка поклала кінець монархії та започаткувала Єменську Арабську Республіку. Імамат було офіційно скасовано, а зейдитська еліта зазнала маргіналізації.
Від релігійної маргіналізації до хуситського повстання
Протягом XX століття зейдити втрачали позиції внаслідок централізації влади, сунітського домінування та ідеологічного впливу Саудівської Аравії. У 1980-х роках спроба ввести ваххабітські інституції у зейдитському регіоні викликала сильний спротив. Це стало поштовхом до зейдитського релігійного відродження, що набуло політичної форми в 1990-х роках — через створення партії Аль-Хакк та руху Віруюча молодь.
Ці процеси, у поєднанні з постійною маргіналізацією зейдитів у політичній структурі Ємену, стали безпосередніми передумовами виникнення руху хуситів (Ансар Аллах), що у XXI столітті трансформувався в головну військово-політичну силу північного Ємену. Таким чином, сучасна хуситська ідеологія коріниться в зейдитському розумінні справедливості, опору несправедливій владі та релігійної автономії.
Данило Ігнатенко
