Шляхом розробки понять, запропонованих Парменідом, Зенон намагався викрити суперечності у звичайних ідеях про рух і час. Його парадокси, такі як парадокс Ахіллеса та черепахи, чи парадокс стріли, і дослідження про неподільність простору та часу, спровокували глибокі роздуми серед філософів свого часу.
Важливою частиною філософської спадщини Зенона є його вплив на розвиток діалектичного методу, який згодом використовувався такими великими філософами, як Платон і Арістотель. Його діалектичний метод дослідження виявився надзвичайно корисним для філософської спільноти, допомагаючи виявляти суперечності у логіці та поняттях.
Зенон також відігравав важливу роль у передачі ідей Парменіда наступним поколінням філософів, зокрема, його вплив на Платона. Платон, у свою чергу, передавав ці ідеї своєму учневі Арістотелю, що відкрило шлях до подальшого розвитку філософії в західному світі.
Незважаючи на значний внесок у філософію, мало відомо про життя Зенона. Його життя і діяльність переважно відомі через його зв’язок з елейською школою та роботи, які були атрибутовані йому згідно з традицією.
Важливою характеристикою філософії Зенона є його відданість вивченню основної форми буття, вплив якої він спільно з Парменідом намагався з’ясувати. Цей пошук Першопричини, або суттєвої «речовини», з якої виходить усе існуюче, був типовим для досократичних філософів, і він спонукав їх до вивчення природи світу та людини.
Праці Зенона разом з тими Парменіда, Платона та Арістотеля лягли в основу західної філософії. Вони вплинули не лише на розвиток філософських думок, але й на культурні, релігійні та соціальні аспекти суспільства, зокрема на формування основ трьох великих монотеїстичних релігій — юдаїзму, християнства та ісламу.
Таким чином, хоч інформація про життя та діяльність Зенона залишається обмеженою, його внесок у філософію залишається важливим, а його вплив на подальший розвиток філософських думок і культурних процесів відчутним і до цього дня.
Іван Гудзенко
