Витоки та ідеологія
Перепис населення Галілеї, проведений Римом у 6 році нашої ери, став вирішальним моментом для зелотів. Вони згуртували населення до непокори, стверджуючи, що перепис був неявним визнанням євреями права язичників правити їхньою нацією. Вони вважали, що лише Бог має право правити Ізраїлем, і будь-яка співпраця з римською владою була зрадою.
Радикалізація та військові дії
З часом екстремісти серед зелотів звернулися до тероризму та вбивств. Вони стали відомі як сікарії (від грец. sikarioi, «люди-кинджали»). Ці радикали відвідували громадські місця з прихованими кинджалами, щоб вбити тих, хто був дружнім до Риму. Їхня діяльність створювала атмосферу страху та напруги, підриваючи спроби римської влади контролювати ситуацію.
У першому єврейському повстанні проти Риму (66–70 рр. н.е.) зелоти відіграли провідну роль. Їхня безстрашність і готовність до самопожертви надихали багатьох. Останній акт відчаю зелотів відбувся на Масаді в 73 році, де вони покінчили життя самогубством, а не здали фортецю римлянам.
Спадок та вплив
Незважаючи на їхній драматичний кінець, зелоти залишалися впливовою силою в першій половині наступного століття. Кілька вчених бачать можливий зв’язок між зелотами та єврейською релігійною громадою, згаданою в Сувоях Мертвого моря. Ця гіпотеза базується на схожості ідеологічних принципів та прагнення до незалежності від римського ярма.
Зелоти залишаються важливою темою для істориків та релігієзнавців. Їхній приклад показує, як релігійні та національні переконання можуть спонукати до радикальних дій. Вони також є нагадуванням про складні відносини між підкореними народами та імперіями, що намагаються їх контролювати.
Іван Гудзенко
