Існує кілька теорій, що вказують на час появи зелотів. За однією з них, їх громада утворилася пізніше таких напрямків іудаїзму як садукеї і фарисеї, за іншою теорією, вони з’явилися раніше за інших релігійних течій Ізраїлю, що не підтверджується документами, так як самі ранні писемні згадки про зелотів відносяться до періоду правління Ірода Великого, кінця епохи Другого Храму.
Цей історичний період в Юдеї проходив під пануванням Риму. Саме зелоти були тією релігійною течією, яке відстоювало позицію радикального опору Риму і звільнення Ізраїлю від його влади. Ця позиція вилилася в національно-визвольний рух в Юдеї, підсумком якого стала так звана Іудейська війна, що почалася в 66 році н.е.
Національна політична свобода зводилася зелотами в ступінь священних завітів, виходячи з цього, будь-який компроміс і примирення з Римом вважалися гріхом. Основне положення їх віри полягало в тому, що царем Ізраїлю може бути тільки Бог, звідси їх різко негативне ставлення до римської влади в Юдеї. З цієї причини вони повністю віддавали себе боротьбі за знищення будь-якого іноземного впливу і панування в Ізраїлі.
Існує кілька джерел походження руху зелотів. Перше, це діюча група на півночі Галілеї. Галілея — це землеробська територія, на ній жили люди, які були віддані ізраїльському народу, і в більшій мірі саме йому, а не іудейській релігії і закону, яким цей народ мав. Тому зелоти, які проживали в Галілеї, були неосвіченими бідняками, що не розбиралися в питаннях іудейської релігії. У той же час вони були налаштовані дуже войовничо, і в будь-який момент були готові боротися з загарбниками, що вторглися на їх територію. Тому цей напрям зелотів, брав участь в селянській війні, а не релігійній. Це позначилося на більшій їх жорстокості в порівнянні з іншим перебігом зелотів.
Засновником руху вважається якийсь Хізкія, який мав власний повстанський загін і нападав на військові римські частини. Усередині галілейських зелотів існувало кілька груп або течій, найрадикальніше з яких прозвали сикаріями, по іменуванню ножів, які вони носили з собою і використовували для вбивства римлян при великому скупченні народу, що дозволяло залишатися їм непоміченими. Видатним діячем цієї течії був Менахем, шанований серед повстанців за месіанського царя.
Існувала й інша група, це були фанатично налаштовані члени фарисейської громади. На відміну від галілейських зелотів, вони були знавцями закону і присвячували себе його відстоюванню. Їх боротьба була боротьбою за закон, а не за народ, який їм володів. Це течія була більш помірною, центром її формування був Єрусалим.
Третьою і найрадикальнішою течією вважалася група, що сформувалася в Зайорданні. ЇЇ ідейним натхненником був воєначальник Бар-Гиора Шимон.
Протиріччя, що почалися між трьома напрямками радикальної течії, стали однією з причин падіння Єрусалиму.
Найвідомішою особистістю, яка приєдналася до релігійного напрямку зелотів, є єврейський історик I століття н.е. Йосип Флавій, він ставив їх в один ряд з трьома основними течіями іудаїзму, саддукеями, фарисеями та ессеями.
Іван Гудзенко
