Вражає невігластво одних, зарозумілість других, песимістичність третіх, котрим «чисто фіолетово» що є, буде, може відбутися. Я бачу як йде підмінювання вірами, але мовчу наче схимник, борючись зі своїм «его», відфільтровуючи усілякий непотріб, що зібрався за кілька років. Невже свободи не існує, а тільки рабство? Ми що повернулися в Стародавній Рим, а можливо в Спарту, оскільки не вистачає духу закричати на увесь голос «Істина – вище вас!»
Світ плеще руками Міфестофелю чи Великому Інквізитору? Якщо і той і інший потрібен, то нічого вже робити Істині на цьому білому світі ненаситності, спотворення дійсності, реалій життя. А що ж тоді залишається? Бігти попереду поїзда, з надією, що той тебе не розчавить. Як у Римі вам потрібно «хліба і видовищ», не можете включити абстрактне мислення, стаючи заручниками «ідолів печер». Ну що ж, такий сценарій влаштовує суспільство ХХІ століття.
Довго міркував над тим як легко «продати свою душу», беручи не соромлячись гроші за віру як Іуда Іскаріот тридцять шекелей срібла. Чи не втомилися від цієї ненаситної гонитви за тим, яке рано чи пізно піде в землю, стане і ржавим або зовсім перетвориться в прах. Краще зупинитись і подумати кілька разів, щоб не зробити необачний крок у «прірву». Не зважаючи ні на що збережи саме дорогоцінне – віру в Бога і будуй життя на міцній основі – Христі, а не тій, що руйнується.
Пегас
