Стою.Чи стою я? Каталепсія…
Тим часом,білі прохолодні комочки в хаотичному танці опускаються з небес. Вони обліплюють мене з ніг до голови.Наче хижаки,що накинулись на павшу жертву.Грудень 2012. А ще вчора мені було вісім,молочні зуби та безтурботність.Де це?Я ж засинав не для того,щоб завтра прокинутись з сивиною,артритом та вставляючи свою вставну щелепу попрямувати у відділення банку за пенсією… Я всього навсього хотів продовжити гратись вранці…Здається,я знову запізнився.
Десь вдалечині роздається канонада вибухів.Салюти.Чи не в мені це?Ці вибухи…Чи не протест це в самому мені з самим собою?Гряде великий вибух. Метафізика особистості.
Ні,так просто час мною не заволодіє.Тільки не тепер,коли ставки вже такі високі.Мені 16.По крайній мірі було секунду назад,поки я не відвернувся. Варто вспіти жити сьогодні,щоб не існувати завтра.Час,пробач мене за мою попередню дурість.Спішити жити…Ось що дійсно важливо.Я вдячний,що зрозумів це зараз,коли ще не так пізно.
Дах. Лише я,зорі та музика тиші. Помаранчеві звуки заходячого сонця стихли…Забрали з собою будь-які прояви фрустрації…Та й прояви всіх проявів загалом. Хімічна реакція в мені зростає в геометричній прогресії…Нарешті.Це відчуття фатальності безцінне.Ще мить і я вже не я.
Сергій Кашевко
Місто Коломия
