Якщо ранні представники школи зосереджувалися на критиці раціональності як інструменту панування, то Габермас прагнув зберегти емансипативний потенціал розуму.
Його філософія є відповіддю на кризу модерності та спробою реконструювати соціальну раціональність на нових засадах — через комунікацію, взаєморозуміння і публічний дискурс.
Інструментальний розум і його межі
Однією з ключових проблем, які аналізує Габермас, є домінування інструментального розуму в сучасному суспільстві. Інструментальна раціональність орієнтована на досягнення ефективності, контролю та результату.
Вона відіграє важливу роль у науці, техніці й економіці, але стає проблематичною тоді, коли поширюється на всі сфери життя.
Габермас погоджується з критикою інструментального розуму, розробленою в межах Франкфуртської школи, однак вважає, що редукція раціональності до панування є однобічною. Раціональність має також комунікативний вимір, який не зводиться до влади чи користі.
Філософські передумови цієї проблематики простежуються ще у спадщині гегелівської філософії, де раціональність мислилася як історичний і соціальний процес.
Теорія комунікативної дії
Центральним елементом філософії Габермаса є теорія комунікативної дії. На відміну від інструментальної дії, спрямованої на успіх, комунікативна дія орієнтована на досягнення взаєморозуміння між суб’єктами. Мова тут виступає не лише засобом передачі інформації, а простором раціональної взаємодії.
Комунікативна раціональність ґрунтується на здатності учасників діалогу аргументувати свої позиції, визнавати обґрунтовані претензії інших і досягати згоди без примусу. Саме в цьому Габермас убачає можливість подолання соціального відчуження і кризи легітимності модерних інституцій.
Життєсвіт і системи
Важливою складовою теорії Габермаса є розрізнення життєсвіту і систем. Життєсвіт — це простір повсякденних смислів, традицій і комунікації, у якому формуються ідентичності та соціальні зв’язки. Системи ж — це економіка і бюрократія, які функціонують за логікою інструментальної раціональності.
Проблема сучасного суспільства полягає, за Габермасом, у «колонізації життєсвіту» системами. Коли економічна та адміністративна логіка починає визначати міжлюдські стосунки, комунікативна дія витісняється, а соціальна інтеграція порушується.
Дискурс і демократія
Філософія Габермаса має безпосередній політичний вимір. Він розробляє концепцію дискурсивної демократії, у якій легітимність влади ґрунтується не на примусі чи традиції, а на відкритому раціональному обговоренні. Демократичний процес постає як форма інституціоналізованої комунікативної дії. Такий підхід продовжує і водночас трансформує марксистську соціальну критику, відмовляючись від революційного детермінізму. У цьому сенсі Габермас репрезентує пізній етап розвитку німецької філософської традиції, адаптованої до умов плюралістичного суспільства.
Габермас не відкидає критичну теорію, а радше реконструює її основи. Він надає їй менш песимістичного й більш нормативного характеру. Критика суспільства поєднується з пошуком раціональних засад комунікації, здатних підтримувати соціальну солідарність.
Завдяки цьому філософія Габермаса стає містком між класичною критичною теорією та сучасною соціальною філософією, орієнтованою на діалог, публічність і демократичну легітимацію.
Іван Гудзенко
