Гаман, переважно самоук, здобув освіту завдяки власним зусиллям та наполегливій праці. Він працював секретарем-перекладачем у Ризі та Курляндії, а згодом обіймав посаду державного службовця в акцизній конторі та на митниці (1767–1784). Незважаючи на скромне соціальне становище, Гаман зумів завоювати повагу серед сучасників завдяки своїм глибоким філософським роздумам та оригінальному підходу до питань віри та розуму.
Філософські погляди Гамана
Гаман був категоричним противником раціоналістичних абстракцій, які домінували в епоху Просвітництва. Він критикував систематичний ідеалізм Канта, хоча й зберігав з ним дружні стосунки. На думку Гамана, істина не може бути зведена до суто раціонального пізнання. Вона є єдністю розуму, віри та досвіду. Його філософія була спрямована на примирення філософського мислення з християнськими цінностями, що робить його одним із провідних представників фідеїзму.
Гаман вважав, що дитяча віра в Бога є найвищою формою пізнання, яка дозволяє подолати суперечності та парадокси філософії. Його скептицизм щодо можливостей людського розуму привів його до висновку, що саме віра є ключем до розуміння буття.
Хоча при житті Гаман не отримав широкого визнання, його ідеї знайшли відгук у працях таких видатних філософів, як Фрідріх Шеллінг, Георг Гегель та Серен К’єркегор. Його загадковий і парадоксальний стиль письма довгий час ускладнював оцінку його творчості, проте згодом він був визнаний одним із ключових мислителів, які вплинули на розвиток німецької літератури та релігійної думки.
Йоган Георг Гаман залишився в історії як мислитель, який намагався знайти гармонію між філософією та релігією.
Іван Гудзенко
