Єресь як виклик догмі
У християнському розумінні єресь — це свідоме і вперте відхилення від ортодоксального вчення, як його формулює Церква. Центральна роль у цьому розумінні належить ідеї одкровення, яке Церква не просто зберігає, але й тлумачить у світлі Священного Писання, апостольського передання та рішень соборів. Все, що суперечить цьому корпусу істин — єресь.
У ранньому християнстві вже в посланнях апостола Павла міститься протиставлення істинного Євангелія та «іншого євангелія», яке «не є добрим звіщенням». Павло не залишає місця для плюралізму в теологічних питаннях. Вже у II столітті святі Іриней Ліонський і Тертуліан закладають підвалини поняття regula fidei — «правила віри», своєрідного критерію правовірності.
Рання боротьба з єрессю та її типологія
Історія християнства — це водночас історія боротьби з єресями. Докетизм, аріанство, пелагіанство, гностицизм — кожен із цих рухів став своєрідним тестом на здатність Церкви окреслити межі віри. Відхилення могли стосуватися природи Христа, ролі благодаті, статусу Старого Завіту або сутності спасіння. У відповідь Церква не лише виробляла аргументи, а й створювала механізми інституційного контролю: собори, канонічне право, врешті — Інквізицію.
Із XII століття Інквізиція стала офіційною структурою для виявлення та засудження єретиків. Хоча її дії були жорстокими, їх слід розглядати в контексті епохи, де збереження релігійної єдності ототожнювалося з політичним і моральним порядком.
Єресь у некатолицькому контексті
Попри те, що саме в християнстві єресь стала предметом систематичної боротьби, поняття відоме й в інших традиціях. У юдаїзмі термін також уживався для позначення релігійних відхилень, але в менш інституціалізований спосіб. В ісламі, хоча догматична ортодоксія (сунізм) теж визначала межі віри, єретики частіше зазнавали переслідувань з політичних причин. В індуїзмі та буддизмі, зазвичай, спостерігається більша плюралістичність релігійного мислення.
Реформація та переосмислення єресі
XVI століття знаменує фундаментальний злам у розумінні єресі. Реформація кинула виклик монополії Римської церкви на тлумачення Писання. Мартін Лютер, засуджений як єретик, сам засудив інші погляди, будуючи нові «ортодоксії». Уперше у західному християнстві існує кілька конкуруючих центрів догматичної влади.
З часом, однак, як протестантські, так і католицькі церкви стали диференціювати між навмисною єрессю та щирим, але помилковим переконанням. XX століття, з його екуменічними прагненнями та релігійною толерантністю, сприяв розмиванню негативного значення єресі. Багато церков визнають право на розбіжність у тлумаченні при збереженні єдності у вірі в Христа.
Філософський вимір єресі
З філософської точки зору єресь може розглядатися як необхідна межа для артикуляції істини. Як слушно зазначив французький філософ Жак Еллюль, «єресь — це не просто помилка, а альтернатива, що провокує Церкву на самовизначення». У цьому сенсі єресь стає інструментом філософського розрізнення та саморефлексії віри. Вона кидає виклик ортодоксії, але й змушує її глибше аргументувати власні позиції.
Іван Гудзенко
