Мистецтво Високого Відродження настільки складне, масштабне в історичній епосі. Як протилежність політичному та економічному падінню мистецтво чіквіченто стає проникненням високих та світлих ідеалів. Мистецтво відрізняється від кватроченто великою масштабністю образів.
Художні твори набували глибини, складності, величністю образу. Художні шедеври створювалися активними креативними особистостями, вільними від цехового обмеження, усвідомлюючи своє високе призначення: люди великого знання, котрі володіли культурними цінностями того ж часу.
Отож, мистецтво чінквіченто представляють три художники-філософи: Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело, які названі сучасниками «божественні». У майстрів поєднувалося три головні цінності: інтелект, гармонія, сила. Це три найбільші живописці, які працювали у двох сферах – монументальному (фреска) та станковому живописі. Кожен із них відрізняється ідеєю, образом та прийомом. Ними висловлюються різностороння європейська культура: Леонардо намагається здійснити прорив в невідоме, спраглий пізнання світу, проникнути в натуральну таємницю; Рафаель – досягає тонкощів руху людської душі; Мікеланджело – титанічний героїзм, трагізм, величність.
Період Високо Відродження відкриває видатний винахідник, скульптор, теоретик мистецтва, математик, фізик, астроном, художник Леонардо да Вінчі – фігура світового значення. Намалював п’ятнадцять картин. Унікальною роботою митця стає «Таємна Вечеря» в міланському монастирі, портрет «Мона Ліза» (образ молодої флорентійки). У першій роботі використаний прийом, який відрізняється від традиційної біблійної тематики, адже тут є психологічний конфлікт, прояв почуттів, процес драматичної події. В надзвичайній роботі правильно передається психо-емоційний стан людини: рухи, пози, жести рук, міміка обличчя.
Твір під назвою «Джоконда» в одній назві і «Мона Ліза» у її первинній формі має психологічне навантаження образу людини: оживлена душа, змінюється відтінок думки, почуття, настрою. Обличчя Моні Лізи виражене живе, її нерухома велична поза, характер особистості відраджає пейзаж.
Рафаель Санті має новий склад художнього розуму, на відміну від Леонардо. Новаторства у нього ніякого не було, притримування класичної лінії мистецтва чінквіченто. У нього змінюється характер образу, видна тривожність, легка лірика, пом’якшена душевність, материнська любов. До найвідоміших шедеврів Рафаеля відноситься «Сикстинська Мадонна», виконана в італійському монастирі святого Сикста.
Рафаель представив Богоматір як юну мадонну, яка впевнено ступає босоніж на хмарах та несе на руках – Христа. На духовному обличчі Мадонни висловлена безкінечна любов, передбачена трагічна доля сина, усвідомлення не уникнення та скорботної готовності жертвопринесення. Глибока релігійність поєднана з високою людяністю, з пов’язаним великим та прекрасним втіленням теми материнства.
Мікеланджело Буанаротті також відноситься до найталановитіших митців Високого Відродження. Саме мистецтво цього художника є кульмінацією усієї епохи. У його мистецтві відбувається злиття понять людини та борця. Героїчний подвиг а боротьба за свободу – лейтмотив творчості Мікеланджело. Але із мистецтв він виділяв скульптуру, бажаючи працювати у цьому напрямку. Але крім скульптора, Мікеланджело перетворюється в живописця й архітектора.
Головна тема Мікеланджело – боротьба між духом та матерією, в скульптурі цей митець поєднав тілесну красу з духовною ідеєю, що чітко видно в скульптурі «Давид». Давид – це уособлення вільної людини, яка володіє безмежною міццю, у ній передається одночасно сила і краса ідеалізованого тіла, велика внутрішня напруженість в момент зібраності сил та волі. Але самими універсальними є фрески Сикстинської капели у палаці Ватикану.
На плафоні Ватиканської капели зображені сюжети Старого Завіту: «Давид та Голіаф», «Юдиф та Олоферн», «Страта Амана», «Мідний змій». У плафонному живописі переважає декоративний характер, нескладна тематика. Ним зображений цілий біблійний сюжет: створення світу, перші люди на землі, пророки, сивіли (пророчиці), нащадки Христа.
Найбільшою фрескою Мікеланджело вважається композиція під назвою «Страшний Суд», вона розташувалася у вівтарній стіні капели. Художник замислив усе досконало: використані натуралістичні людські фігури, котрі оточують Бога зі світлими німбами. Центральною фігурою фрески є Ісус Христос, який в суворому жесті піднімає руку. З лівої сторони від Ісуса розташовані розкриті могили та померлих, які піднімаються з неї.
Зверху зображені душі, які прямують вгору, а над ними праведники. Верхня частина фрески зображає ангелів, котрі несуть знаряддя мук і тортур Спасителя. Права сторона чітко демонструє знизу ангелів, під ними праведників, під якими повсталі титани, саме нижче – тура з Хароном, грішників, яких той зганяє до пекла. Зображення набувають реалістичності, руху.
Пегас
