Баал Шем Тов був харизматичним лідером, який навчав, що кожен єврей, незалежно від свого освітнього рівня чи соціального статусу, може мати безпосередній зв’язок із Богом через молитву, добрі справи та радість. Подібно до дзен-монаха, він мандрував єврейськими громадами Східної Європи, проповідуючи пієтистичну доктрину, що підкреслювала безпосереднє емоційне переживання Бога на противагу сухому легалізму традиціоналістів. Він акцентував на екстатичній радості святкування та ідеалі девекут — свідомого емоційного скерування молитви та ритуалу до прямого містичного зв’язку з Богом. Хасидизм замість урочистості наголошував на радості та емоціях, стверджуючи, що кожен єврей може досягти найвищого духовного просвітлення та екстазу, відкидаючи ідею рабинської чи містичної еліти.
Баал Шем Тов зібрав велику кількість послідовників, які створювали школи або рабинські суди в єврейських громадах. Найвидатніші з них отримали титул цадиків («праведників»). Цадики, хоча вони виконували традиційні обов’язки рабинів як учителі і лідери громади, також відігравали роль посередників між Богом і своїми послідовниками. Вплив месіанських аспектів Зоар і Луріанської каббали був помітним. Хасидизм узяв ідеї кліпоту, тіккуна та божественних «іскор» як ключові для своєї теології. Хасиди вірили, що через екстатичний досвід, виконання закону та молитву можлива спокута для Ізраїлю та світу.
Хасидизм, хоча й викликав глибоку ворожість серед більш традиційно налаштованих людей, здобув надзвичайну популярність. Його противників називали мітнагдім («противники»), і вони були віддані збереженню традиційного єврейського ритуалу та вірувань, вважаючи хасидів відхідниками.
Під час Голокосту хасидська спільнота зазнала важких втрат, проте вона проявила надзвичайну здатність до відродження. Центри хасидизму в Сполучених Штатах та Ізраїлі демонстрували значне зростання в останні десятиліття, свідчачи про життя і силу цього релігійного руху. У новому світі, особливо в США, хасидські громади стали символом віри та традиційної спільноти. Їхні центри в Брукліні, Нью-Йорку, і Лос-Анджелесі стали місцями, де зберігаються давні традиції, але також, де формується сучасна ідентичність і розуміння віри. У Ізраїлі, хасидські громади, зокрема в Єрусалимі і Тель-Авіві, також стали сильними центрами духовного життя та культурного спадку. Вони привертають увагу як внутрішніх, так і зовнішніх дослідників релігії та єврейської культури, сприяючи розумінню та апробації різноманітних аспектів хасидської спадщини.
Іван Гудзенко
