Кожен чоловік-караїм може бути одночасно – братом, чоловіком, батьком дружини, оскільки вона була взята з його ребра, у таїнстві шлюбу. У караїмстві жінка посідала авторитетне місце, як берегиня людського роду, і їй належала власність, тоді як, за равіністичним законом, вона могла мати особисту власність лише з дозволу чоловіка. Шлюб для караїмів вважався благословенням Божим – через народження дітей.
Загалом, усе вчення караїмів базується на Священному Писанні, взятому із Тори. Так, наприклад, пролиття крові самиці, що має в утробі ненароджене маля, вважається гріхом, а споживання крові караїмом – порушення волі Божої. Субота є святим днем кожного караїма, ніхто не повинен працювати, порушуючи настанову Господню щодо його вшанування. Караїми дотримувалися ритуальної чистоти. Якщо чоловік відмовлявся від караїмської віри, то, в такому випадку, його дружина була повністю вільною, мала повне право вступити у другий шлюб. Але така відмова від віри розцінювалася, як відхід від своєї сім’ї, забезпечення суспільно-релігійного життя. Віровідступництво в караїмстві тягло за собою негативні наслідки. Насамперед, це було пов’язано із різким падінням авторитету і підривом репутації в середовищі караїмської спільноти.
Оскільки чоловікові – голові спільноти – була відведена провідна роль, то він, будучи єдиним цілим зі своєю дружиною, у випадку її полону повинен був дуже швидко її викупити, як цього вимагали звичаї караїмів. Спільнота не може залишити єдиновірця, хоч він був би жінкою, а це, водночас, засвідчить солідарність. Караїми стверджували, що їхнє віровчення не суперечить ісламу. Жінки-караїмки могли бути присутніми під час розгляду судової справи, тоді як равініти забороняли жінкам ходити до суду.
Тому караїмство можна охарактеризувати так: їхній побутовий і традиційний спосіб життя – дещо подібний до тюркського, а їхня релігія – схожа на віровчення ісламу. Виділяються також риси подібності караїмів із світовими релігіями, ісламом та християнством, у теолого-філософському порівнянні. Фіксуються також відмінності у побуті, релігії та традиційності, вірі – між караїмами та іудеями-талмудистами. Загалом, малі народності можуть визначатися за такими релігійними ознаками: по-перше, їхній зв’язок з родо-племінними віруваннями; по-друге, світова, або – найбільша національна релігія, що синкретизувалася з такими віруваннями.
БС
