Від «екологічної релігії» до менеджменту екології

 

Постановка проблеми. Відомо, що в останні десятиліття сталася значна зміна якості довкілля в результаті антропогенної дії, обумовленої науково-технічним прогресом. Гострота проблеми забруднення довкілля різна для країн світу, що пов’язане в першу чергу з відмінностями в суспільно-політичній системі держав і тим, як давно вони стали на шлях науково-технічного прогресу [9, с. 64].

Обожнювання науки, яке мало місце в історії людства, по суті завело людство в глухий кут, бо порушило гармонію відносин людини і природи яка була у минулому. За нинішніх умов наука продовжує втрачати свій соціальний статус, а екологія набуває якості її світоглядної заміни. Це пояснюється тим, що вона, як відносно самостійна сфера науки, частково долає «об’єктивованість» науки, тим самим знімаючи притаманне їй протиставлення суб’єкта й об’єкта, людини і природи. Світоглядний аспект постає надзвичайно важливою рисою екології.А оскільки будь-яка релігія має пряме відношення до світогляду, то екологія потрапляє в зону її інтересів. Це є причиною того, що церква теж прагне дати власну відповідь на «екологічний» виклик людства [5, с.90-91].

Робити вибір між супертехнологіями та суголосним з природою способом життя, не порушуючи природного середовища існування людини, є однією з найважчих дилем нашого часу. В часи індустріальної революції, люди вважали, що якщо вони оволоділи силами природи, то вже досягли вершини цивілізації. Разом із бурхливим розвитком технологій, які підштовхувалися філософським оптимізмом Просвітництва, життя і побут людини ставали все зручнішими. Переконання, що Космос функціонує за об’єктивно визначеними природними законами, оволодіння цими законами і прагнення змусити їх служити людині, призводить до ряду відомих відкриттів, результатами яких ми всі користуємося.

Сьогодні вчені говорять про майбутнє без оптимізму. Ідея про те, що технічна революція — це панацея від усіх наших проблем, вже не є популярною доктриною. Безоглядна експлуатація знань стає загрозою для біологічних систем, які лежать в основі життя планети. Виявилося, що «закони природи» не настільки передбачувані, як це уявлялося людству ще сто років тому. Дехто вважає, що взагалі не варто говорити про «закони», тому що удари нам завдаються зненацька, несподівано й непередбачено, розбиваючи навіть найскромніші сподівання [12, с.15-16].

Відчуженість нашого суспільства від світу природи, що підтримує його, чудово ілюструється правилом, сповідуваним багатьма підприємцями й економістами — використання природних ресурсів має визначатися законами ринку, а у відносинах з природою керуватися попитом і міркуваннями прибутку. З такої точки зору «старі історичні дерева» потрібно вирубувати «під корінь», якщо їх можна використовувати з більшим зиском, і немає ніякого економічного сенсу в новому насадженні дерев замість вирубаного лісу, бо від нових капіталовкладень отримання прибутку відкладається як мінімум на сто — триста років. Згідно з логікою цієї культури, все, що приносить прибуток, необхідно використовувати, навіть якщо ми не зможемо це відновити.

Скрізь, де панує подібна логіка, ніщо не вважається гідним поваги і до уваги не приймаються ніякі аргументи, крім економічних. Дерева, тварини, повітря, земля, вода і навіть люди мають цінність лише як фінансові ресурси, які можна перетворити на тверду валюту — вищий ідол, перед яким уклінно схиляється сучасний світ. Не дивно, що багато людей вважають сучасне суспільство з його цілком реальними вигодами і перевагами невідповідним для повноцінного духовного життя. Яку позицію займає релігія по відношенню до цієї проблеми? У відповідності з духом часу вона має багато різних позицій, але знову, як і раніше, найбільші поборники християнства засуджують будь-які зусилля, спрямовані на досягнення гармонії з природою і бояться їх. Екологія і релігія — проблема, що набула у богослов’ї значної уваги. Релігійні тлумачення питань взаємовідношення суспільства і природи характеризує містифікація цих відношень, надання їм релігійно-морального смислу. Ця стаття – спроба провести аналіз «релігійного екологізму» та його впливу на екологічний менеджмент.

Аналіз останніх досліджень. Зрозуміло, що екологія традиції має безпосереднє відношення до релігієзнавства, оскільки релігійні вірування й обряди є частиною народної традиції. Постійно зростає число робіт, у яких використовується екологічний підхід до культури і релігії, говорить про його перспективність. Більш того, всі підстави стверджувати, що екологія релігії уже зайняла почесне місце в ряді сформованих і загальновизнаних релігієзнавчих дисциплін. Серед дослідників впливу релігії на екологію та екологічного релігієзнавства вчені та богослови: Воробьєв В., Барбур І., Головащенко С.І., Грушевський М.С., Гьофнер Й., Джеймс. Д., Ді Зеріга Гус, Елбакіян Е., Лобовик Б.О., Казаков О.А., Колодний А.М., Кураєв А., Реріх М., Торо Г.Д., Тошкова С., Філіпович Л.О., Яроцькій П.Л.

Виклад основного матеріалу дослідження. Нині для сучасної людини ще більш серйозною виявилася дилема: як поєднати матеріальний світ особистості з рівновагою її духовного існування? Яким чином запобігти розпаду нашої цивілізації під тиском величезних технічних, технологічних, біотехногенних та інших наукових можливостей, що втручаються у природну і людську рівновагу та загрожують натуральному середовищу людського життя і трансформують цінності й традиції з силою потужного землетрусу?

Важкі, відповіді на ці запитання є обов’язком сучасної екологічної науки. Проте, як виявилося, реальні процеси в економічній, політичній та соціальній сферах суспільства надто обігнали розвиток наукових теорій. Теорії виявилися не в стані дати хоч якесь прийнятне рішення проблем та адекватно відповісти на потреби буття.

Богослови вважають причинами екологічної кризи втрату людиною богоданних моральних основ панування над природою. Відчужуючи від себе Бога шляхом самообожнення, возвеличення своєї сили, людина цим самим сприяла відчуженню від себе природи. Екологічні проблеми, на думку богословів, можуть бути вирішені лише шляхом вірного розуміння божественних, заповідей, придавлення гріховних нахилів людини, утвердження релігійних цінностей, реалізації принципів «господарського аскетизму». Вирішити це завдання людина сама не може. Особливу роль у цьому має зіграти Церква, підтримуючи громадські, державні і міжнародні заходи, спрямовані до цієї мети. Якщо раніше богослови всяк відстоювали ідеї фіксизму, тобто вважали гріховними спроби людини змінити божественний порядок у природі, то нині їхні екологічні погляди загалом характеризує оптимістична позиція. Виходячи з принципу, що «людина — співпрацівник Бога», вони закликають у межах розумного своєю працею довершити закладені Богом в природі можливості на благо людства. Такі погляди на екологічні проблеми одержали назву «оптимізму надії» [10, с. 106 — 107].

Отже, сучасне християнство все більшою мірою «екологізується». На відміну від утилітарного чи натуралістичного світогляду, воно пропонує бачити у природі цінність, яка має сакральний характер. Тому природа більше не розглядається як полігон для експериментів, а постає особливим об’єктом нашої діяльності, до якої релігія має безпосереднє відношення. Зрозуміло, що сьогодні навіть найбільш переконливе демонстрування біблійних уривків, що безпосередньо стосуються Бога і природи, навряд чи зможе перетворити християн у серйозних екологів. Щоб розробити і сформулювати экологічну теологію, яка б відповідала потребам по суті секуляризованого (де знижено роль церкви, більш світського   ) суспільства, християнство ще саме повинно пройти шлях радикальних внутрішніх змін. Варто зазначити, що сьогодні християнська церква прагне відійти від виправдувальної позиції, тому головну увагу зосереджує не на нормативних релігійних текстах чи історичних одкровеннях, а стверджує сакральність самого космосу і наголошує на сакральному характері природи та відносин, які вона зумовлює [5, с.94].

Зрозуміло, що сьогодні навіть найбільш переконливе демонстрування біблійних уривків, що безпосередньо стосуються Бога і природи, навряд чи зможе перетворити християн у серйозних екологів. Щоб розробити і сформулювати экологічну теологію, яка б відповідала потребам по суті секуляризованого суспільства, християнство ще само повинно пройти шлях радикальних внутрішніх змін. Варто зазначити, що сьогодні християнська церква прагне відійти від виправдувальної позиції, тому головну увагу зосереджує не на нормативних релігійних текстах чи історичних одкровеннях, а стверджує сакральність самого космосу і наголошує на сакральному характері природи та відносин, які вона зумовлює [5, с.92-93].

Природний світ у Біблії розглядається як наслідок творчої діяльності трансцендентного Бога. Відповідно, основні виміри та феномени природного світу розглядаються і витлумачуються в Біблії у контексті їхньої релігійної символіки. Зокрема, утверджується пряма залежність природних явищ від духовного, морального стану людини та її стосунків з Богом [1,(Бут. 6—8)]; участь природи у Божому замислі преображения та оновлення, яке відбудеться в есхатологічній перспективі [1,(Пс. 103:21—33; Іс. 11:6—8; Рим. 8:19—22; Об. 21:1)].

Відношення до природи, виражене в Біблії, завжди було предметом розбіжностей. В першому розділі Буття є наказ «плодіться і розмножуйтеся, і наповняйте землю, і володійте нею, і володарюйте над рибами морськими [і над звірами,] і над птахами небесними, [і над усякою худобою, і над всею землею,] і над усякою твариною, що плазує [1,(Бут. 1:28)]. Там сказано, що тільки людина створена «по образу і подобі Божому» і поставлена окремо від всіх інших форм життя. Більш того, у біблійній традиції природа десакрализована. Древні іудеї вірили, що Бог виявляється насамперед у подіях історії. Іудейська традиція більше, ніж інші релігії стародавності, підкреслювала трансцендентність Бога й особливу природу людини.

Теми ревносного збереження і прославляння природи займають у Біблії чимале місце. Тему влади людини можна використовувати для виправдання руйнівних дій, тільки якщо не брати до уваги інші ідеї, що ті обмежують або врівноважують. Людям заповідано бути відповідальними охоронцями, що обробляють сад і піклуються про нього [1,(Бут. 3-23)]. Ніде в Біблії рід людський не має абсолютної, необмеженої влади, він відповідальний перед Богом. «Земля Господня» тому, що Господь її створив. Земля, у кінцевому рахунку, належить Богові — ми лише опікуни або керуючі, відповідальні за благополуччя довіреної нам землі і підзвітні в тім, як ми з нею поводимося. Словом, біблійний світогляд не антропоцентричний і не біоцентричний, а теоцентричний.

З біблійної точки зору, створений світ цінний сам по собі, а не просто як знаряддя для досягнення людських цілей. У декількох псалмах (наприклад, у 18, 88 і 103) говориться, що земля і різноманіття життя радують Бога незалежно від людини. Навіть у першому розділі Буття кожна форма життя названа гарною, хоча людина ще не з’явилася. У завіті, що дає Бог Ною, згадується «усяка жива тварина» [1,(Бут. 6:19)] і людям приписується жити в спорідненні з іншими істотами. Субота — день відпочинку не тільки для людей, але і для землі і усіх тварин. Кожний сьомий рік поля повинні залишатися під паром — землю треба щадити, бо вона обуриться, якщо з нею погано поводитися. У Божому творінні людське життя і природа існують разом. Ідея творіння — це велика об’єднуюча основа, що охоплює усі форми життя. Ідея біблійного креаціонізму (від латин. creation — творіння) передбачає  «тварність» природи, її «службовий»  характер щодо Божественного промислу та діяльності людини; це заперечує язичницьке обожнення природи, але не відкидає благоговіння перед нею як перед свідченням та символом Божої величі та досконалості (Йов 38-43; Прип. 8:22 – 31; Мт. 6:28-30) [3, с.312].

У тексті Біблії виражається захоплення і подив стосовно природи. Іова приголомшує велич природних явищ, включаючи дивних тварин, від яких людині немає ніякої користі [1, (Іов 40-41)]. Ісус говорить про польові лілії і про те, що Богові є справа до горобця. Не тільки людське життя — усе життя наповнене цінністю. Святий Дух — це присутність і діяльність Бога у природі, і в людському суспільстві. Крім того, у природи є своє місце в драмі порятунку, вона теж приєднається до вищої гармонії, що описана в символічному баченні Царства, що наближається, коли «вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з цапеням» [1,(Іс 11:6)]. Павло уявляє собі, що «уся тварина сукупно стенає і мучиться донині», але всьому живому знайдеться місце в остаточному звільненні [1,(Рим 8:22)]. Хоча центральне місце в Біблії займає історія людства, світ природи не залишається без уваги, чого не скажеш про більшу частину християнської словесності.

Помітимо, що існують ясні біблійні обґрунтування зобов’язань перед майбутніми поколіннями. У біблійному оповіданні в людей є сильне почуття приналежності до родини і до тих, хто буде жити після них. Біблія виражає почуття спільності у просторі, і в часі, Завіт від покоління до покоління «тобі і твоїм нащадкам на вік». І в іудаїзмі, і в християнстві присутнє всесвітнє бачення єдності людського роду, що охоплює і майбутні покоління. Відповідно до біблійних поглядів, довірене людині керування світом вимагає враховувати майбутнє, оскільки Божий промисел включає його в себе. Земля вважалася спадщиною для майбутніх поколінь. Ця «довгострокова перспектива» обумовлена почуттям історії і відповідальністю перед Богом, що охоплює всі покоління.

Людина повинна використовувати свій вільний час і для пізнання природного довкілля. Ставлення багатьох людей до природи стало збідненим, приземленим і поверховим. Незважаючи на значний науково-технічний прогрес, багато таємниць природи залишаються все ще не відкритими. Години дозвілля дають людині можливість наочно і творчо сприймати навколишній світ природи. Подорожі й походи, здійснені у вільні дні, можуть дати дуже багато наочної інформації. Лише не варто перетворювати ці поїздки в таке собі галопування місце­вістю, що є, по суті, продовженням у вільний час автоматичного стилю роботи підприємств. Набагато більше важить можливість відкрити серце й душу до краси природи, а також познайомитися з історичним надбанням певної місцевості. В години дозвілля людина може спробувати творчо вдосконалювати навколишній світ (любительське майстрування, робота в саду, столярування), коли такі вподобання приносять радість і зміцнюють почуття власної гідності [4, с.136 — 137]. У контакті з природою нам легше всього познайомитися з реальністю, що перевершує людські задуми та прагнення. Дика природа продемонструвала багатьом людям обмеженість поглядів суспільства. На лоні природи наші громадські думки і забобони швидко відступають на задній план, оскільки вони не отримують постійного підкріплення від зустрічей з іншими людьми з подібним складом розуму. В стані «уважного спокою» наші почуття відкриваються для осягнення сенсу і краси, не пов’язаної з людськими цілями і прагненнями.

Язичницькі природні релігії, спрямовані на досягнення гармонії з природою і накопичення особистого досвіду, дозволяють нам встановити тісний і глибоку взаємозв’язок з іманентним аспектом Божественного. Це відкриває широкі можливості для самовдосконалення, це шлях від егоїзму до любові, від самолюбства до співчуття, від духовної потреби до духовного достатку. Можливо, про це говорив Генрі Девід Торо, коли написав: «Я вбачаю запоруку збереження миру в дикій природі».

Язичницька природна релігія сьогодні є особливо відкритий і плідний духовний шлях, оскільки вона вчить нас з любов’ю ставитися до навколишнього світу і вступати з ним у тісні стосунки за зразком «Я-Ти». Священна земля підносить і очищає наш дух, але світ теж потребує нашої любові. Людина забруднює океани, річки і озера, спустошує ліси, савани і прерії. Потужний заклик великого мовчання, яке нас оточує, залишається без відповіді. З обох сторін існує величезна потреба в зціленні, яке може відбутися тільки від нашого серця і розуму, що направляється Духом [4, с. 290].

Біблійна традиція пропонує значні ресурси для формулювання екологічної проповіді, яку можна з’єднати з історичною християнською проповіддю соціальної справедливості. Це був би своєрідний синтез, оскільки справедливість не була чітко вираженою темою ні в биоцентричній етиці, ні в різноманітних східних традиціях — і, до речі говорячи, у багатьох публікаціях руху за охорону навколишнього середовища. Робоча група Національної ради церков для об’єднання соціальних і екологічних цінностей використовувала термін «екосправедливість». Інші автори доводили, що мета справедливості і охорони навколишнього середовища в дійсності не суперечать один одному, оскільки і в експлуатації природи, і в експлуатації бідних винні ті самі соціальні структури і культурні позиції. У короткочасній перспективі введення екологічних стандартів іноді може вести до втрати робочих місць, однак можна створювати нові робочі місця, у тому числі в сфері контролю за забрудненням навколишнього середовища й у незабруднюючих галузях промисловості. Турбота про землю і справедливість у суспільстві не є взаємовиключними цілями [2, с.101].

У Зводі моральних принципів і правил господарювання, прийнятих на заключному пленарному засіданні VІІІ Всесвітнього Руського Народного Собору декларується: «Виробництво і всі інші види господарювання не повинні наносити непоправного збитку природі, що є надбання не тільки нині живучих на Землі людей, але і майбутніх поколінь. Ті природні ресурси, що сьогодні необхідні людині, але в майбутньому не можуть бути відновлені, варто витрачати на багато століть вперед по можливості заміняти ресурсами, які можливо поповнити. Екологічна сторона діяльності всіх суб’єктів, господарювання, повинна бути прозора для суспільства, відкрита для контролю з його боку. Участь у проектах, спрямованих на захист навколишнього середовища, впровадження ресурсозберігаючих і безвідхідних технологій – найважливіша задача ділового стану» [14, с. 124].

Але все ж таки православ’я застерігає, що «екологія може стати небезпечною спокусою, коли нею намагаються підмінити віру, ототожнити творіння з Богом, підмінити ним Творця» [8, с. 281].

Повертаючись до першоджерел загальнолюдських цінностей, у пошуках моральних засад сучасного світу, відкриваємо вічне філософсько-етичне багатство Біблії. Вона є радикальним викликом нашому способу мислення — у моральному, соціальному та економічному аспектах. Біблія не пропонує шляху до втечі від труднощів нашого життя, не дає готових відповідей, але заохочує нас в устремлінні позитивно мислити і жити за правилами загальнолюдської моралі. Етичні рекомендації та соціальні імперативи біблійних послань та інтерпретацій можуть впливати на сучасні інтелектуальні зусилля у відкритті «філософського каменя» духовного відродження майбутнього.

Києво-Руська Держава, яка передувала Україні, …ніколи не знала атеїзму. У другу половину свого існування вона була християнською, а в першу — язичницькою (про язицництво ми знаємо занадто мало для того, щоб всерйоз знайомити з його засадами українських школярів). До речі, треба зазначити, що досвід української історії переконливо свідчить про те, що дехристиянізація та денаціоналізація фактично були частиною одного єдиного процесу [13, с. 137].

Сучасне відродження язичництва тільки підтверджує, що прадавня «віра батьків» не була абсолютно втрачена з прийняттям християнства, а так асимілювалася ним, що навіть М.Грушевський назвав її «народним християнством». Рідновірство сприймає насамперед частина національно орієнтованої інтелігенції, котра вбачає в християнстві чужу для України релігію, а процес відродження язичництва розглядає як домінанту відродження українства [6, с. 647].

На відміну від інших сучасних нетрадиційних релігій Неоязичництво характеризується акцентуванням необхідність формування нового — космічного та екологічного — менталітету, який передбачає усвідомлення причетності людини всього сущого, органічної цілісності Космосу. Володіючи загальною основою, неоязичницькі організації та рухи розрізняються по зв’язку з тією чи іншою культурною традицією. Одні з них тяжіють до Заходу, інші — до Сходу, треті являють собою своєрідний синтез елементів різних культур (Агаі йога, або «жива етика», — вчення, створене М. Реріхом та О. Реріх, про першооснови і принципи буття, про цілі та завдання людства в процесі творчої еволюції Всесвіту.

Незважаючи на задекларовану половиною населення України приналежність до православ’я, така ж частина населення (близько 50%), за даними різних соціологічних досліджень, є носієм низки елементів язичницького свідомості. Зберігаються і передаються з покоління в покоління язичницькі вірування і уявлення, особливо зі спробами національного відокремлення та звернення в зв’язку з цим до минулого свого етносу, до його коріння. Це часто супроводжується прагненням частково відтворити на новій основі традиції і елементи його способу життя. Поширення неоязічества значною мірою сприяє бажання адептів цього руху протистояти ряду таких тенденцій у розвитку суспільства, як урбанізація, нездоровий спосіб життя в мегаполісі, відчуження від природи і т. д.

Національні виклики глобалізаційної епохи полягають насамперед у тому, щоб, з одного боку, зберігати й розвивати свої традиції, свою ідентичність, а з другого — брати доцільну участь в глобалізованому розвитку, зокрема, світового культурного, духовного спадку. Для того, щоб узгодити перше і друге, треба актуалізувати ті власні традиції, які є продуктивними в сучасному світі, вміти на їх основі протистояти чужим — тим, які не є на вітчизняних теренах корисними, та могти запропонувати свій плідний, цікавий іншим культурний і духовний внесок. Перед такими викликами опинилися й історичні церкви України (як інституції, клір і віруючі) [11, с. 219].

Висновки. Українці завжди були селянською нацією, що пов’язувало їх постійно з природою. Зумовлені природними стихіями труднощі землеробської долі і водночас захоплення красотами природи, її довершеністю і гармонією формували впевненість у наявності творця, розвивали таку релігійність, в основі якої лежали прагнення забезпечити господарчу вдачу. Тісно пов’язана з господарчим роком селянина і його життєвим циклом обрядовість у комплексі-з тими уявленнями і віруваннями, які її супроводжують, може слугувати джерелом знань про особливості релігійності українця.

Наука, філософія і релігія можуть вносити власний важливий внесок у захист екологічних цінностей, хоча ні однієї з них окремо недостатньо. Створення переконливої християнської екологічної етики — важливе заданна для західних суспільств, де переважає християнська традиція. У християнській громаді етика охорони навколишнього середовища буде виражатися з позицій біблійних і богословських ідей творіння і піклувального керування, переформульованих у світлі екології. Але в сфері публічних дебатів у плюралістичних суспільствах ці етичні переконання повинні виражатися мовою природоохоронних цінностей, що можуть підтримувати люди з різними філософськими і релігійними пристрастями, хоча у відношенні кожної з цих цінностей існує чітко християнська точка зору.

Пошук нової моралі в сучасному суспільстві, де володарює прагматизм, де ерозія духовних цінностей і скептицизм по відношенню до теорій, філософії і традицій є провідною тенденцією, не пропонує багатої гами альтернатив. Нагромадження проблем у складній конфігурації зростаючого хаосу й непевності сучасного нам світу підказує, що необхідно ступити на міцну основу і пошукати вихід у перевіреній і вивіреній історичній пам’яті людства. У розбудові нових ціннісних орієнтирів сьогодення і майбутнього нашою надійною опорою є духовне багатство минулого.

Література

1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту: В українському перекладі з паралельними місцями та додатками / Пер. Патріарха Філарета (Денисенка). – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. – 1416 с.
2. Барбур Иен. Этика в век технологи. / Пер. с анг.А. Киселев. – М.: Библейско-Богословскй институт Св. Апостола Андрея, 2001, с. 380.
3. Головащенко С.І. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001, с.496.
4. Ди Зерига Гус. Христиане и язычники: Анализ воззрений и поиски взаимопонимания / Гус Ди Зерига. – Пер. с англ.. К. Савельева. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002, с. 304.
5. Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. Книга ІІ. «Логос» 2007. с.735.
6. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / А.М. Колодний, П.Л. Яроцький, Б.О. Лобовик та ін..; За ред.. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. с. 735.
7. Элбакиян Е.С. Религиовединие: словар / Е.С. Элбакиян. М. : Академический Проект, 2007. с. 615 — 637.
8. Казаков О.А. Православная этика. САТИСЪ, СПб. 2005 г. с. 317.
9. Медицина и идеология: Критический анализ некоторых буржуазных теорий / А.В. Вальдман, В.П. Казначеев, Ю.П. Лисицин и др..; Под ред.. Г.И. Царегородцева. – М.: Медицина, 1985. с. 288.
10. Релігієзнавчий словник / За ред.. професорів А.Колодного і Б. Ломовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – с. 392.
11. Релігія і нація у суспільному житті України й світу. За ред.. Л.О. Филипович. Київ., Наукова думка, 2006. с. 286.
12. Тошкова Светла. З джерела вічної книги. Спроба економічного прочитання Біблії. Вид-тво «Кальварія» Львів 2005. с. 168.
13. Українське Релігієзнавство № 4/2005 (36) Тематичний випуск «Мораль. Релігія. Освіта.». Київ. 2005. с. 363.
14. Христианин и деньги. [Прот. Владимир Воробьев, Диакон Андрей Кураев, Диакон Давид Джеймс и др.] М: ОБРАЗ, 2007. — с. 128.

 Петро Ворона, доктор наук з державного управління

Анатолій Мучник, доктор філософії