Проте з тих, які прийняли Символ віри – основну святоотцівську доктрину склали лише меншу частину, інша ж змушена була переховуватися до початку наступного Вселенського собору. Після смерті Юстиніана, престол зайняв Костянтин IV. По правді кажучи йому було не до вирішення дискусій догматичного характеру, оскільки тривала війна з арабами.
Арабські завойовники бажали здійснити осаду Константинополя близько 637-677 років, державу врятував чудесний випадок. З 678 року – Візантія укладає мирну угоду з Арабським халіфатом. Крім патріархів, які поступово втрачали зацікавленість монофелітською єресю, прихильність мав патріарх Феодор І. Влітку 678 року – до папи Дона надсилається імператорська сакра аби той прислав західних єпископів в Константинополь у вирішенні питань догматичного характеру з константинопольським та антиохійським патріархами Феодором І та Макарієм І.
З 679 року — патріаршу кафедру в Константинополі очолює Георгій І. Імператорську сакру отримує вже після смерті Додона наступник папи – Агафон. Навесні 680 року папа Агафон надсилає імператору послання, в якому підтверджує і обґрунтовує, що західні ієрархи вірні Ортодоксії. Але не поспішав з відсиланням послів до Константинополя, зібравши усіх на Римському соборі. Восени 680 року – прибуття посланців папи, видання імператором сакри з дорученням патріарху Константинополя Георгію зібрати східних ієрархів на Собор.
Причини скликання Вселенського собору: підрив соціального становища монофелітством, що може бути викликане лише полемікою між двома сторонами – монофелітами і ортодоксами. Закінчивши з державними справами Костянтин IV взявся за облаштування церковного миру.
Свою активність собор почав восени 680 року в палаті при дворі імператора Костянтина. Це був один із довготривалих Вселенських соборів, який мав вісімнадцять засідань. Імператора приймав участь лише в перших одинадцятьох засіданнях. Кількість учасників собору не перевищували сто шістдесяти трьох осіб.
На початку осені 680 року папськими представниками Феодором, Георгієм, Іоанном викладене віросповідання Римської Церкви щодо двох воль та двох дій у Христі. Оскільки антіохійський патріарх Макарій стверджував про документи ІІІ Собору щодо однієї волі в Ісусі, то вході процесу наступного засідання собору все таки акти зачитали. Нотарієм константинопольської цекрви Антіохом зачитано акти IV Собору.
В актах йшлося про те, що римським папою вказується дві природи та дві дії в Ісусі. Будучи непереконаним в словах папи, патріарх Макарій забажав більш достовірного підтвердження. На третьому засіданні було зачитано акти V Собору в Константинополі. Сьомим діянням собору зафіксовані такі факти: у двох статтях, котрі адресовані папою Вігілієм до імператора Юстиніана та августі Феодорі йде мова саме про підданого анафемі Феодора Мопсуєтського, яким заперечувалося дві природи і дві волі, підтверджувалися одна природа, одна особа, одна дія.
Ставили під сумнів документ посланці папи, оскільки папа Вігілій не міг визнавати одну дію в Ісусі Христі, тому потрібно дослідити другу книгу актів попереднього Собору. За велінням імператора зачитали другу книгу актів, в якій отцями цього собору не виявлено нічого про одну волю і дію в Христі.
Дано можливість представлення аргументів патріархом Макарієм на користь монофелітства. Патріарх Георгій зачитує послання римського папи Агафона та Римського собору. Дане послання зачитано Собором на грецькій мові щодо викладення христології. Монофеліти ж зачитали збірники висловлювань отців щодо однієї волі та дії в Христі, видаючи неправдиві свідчення у спотвореній формі. Представники папи настоювали на достовірності текстів.
Такі докази надали, посланці папи продемонстрували документи монофелітам. Весною 681 року – підтримка Сповідування віри послань папи Агафона і проведеного ним Римського собору константинопольським патріархом Георгієм та більшою чисельністю учасників ІІІ Константинопольського собору. Собор вимагав письмової звітності якого віросповідання притримується кожен. У ході перевірки і зіставлення одних документів з іншими виявилося, божественні догмати та вчення отців Церкви спотворив Макарій Антіохійський те чернець Стефан. Обидвох позбавили священицького сану. Стефана взагалі було вигнано із соборного залу.
Цього ж року зачитали кодекс святих отців Римського собору, потім єретичні тексти, а на закінчення- про викладення віри західними ієрархами, які за мелітінським єпископом Феодосієм є укладачами хартії. Собором було відкинене послання патріарха Міни до папи Вігілія, що здавалося підставним. Документи, які прочитали на Соборі звірили з тими, що зберігалися в патріаршому архіві.
Собором не прийняв анафемованого Макарія, прохаючи видалити його за межі столиці. Також визначено, що догаматичне послання патріарха Сергія до Кіра Фасідського та Гонорія Римського і відповідні послання є настільки чужими по відношенню до апостольського, святоотцівського вчення та отці Собору, тому йдуть за єретичним вченням. Собор прийняв рішення відлучити від церковного спілкування Сергія, Пірра, Павла та Петра, Кіра Олександрійського, Феодора Фаранського, крім цих підданий анафемі римський папа Гонорій.
Собор прийняв твори єрусалимського єпископа Софронія і визнав їх православними і визначив про внесення його імені до священного диптиху Церков. Собор вимагав від хартофілакса Георгія запевнення, що попередні патріархи Фома, Іоанн, Костянтин не проголошують однієї волі і дії в Господі. Після клятви Георгія Собором визначено внести ці імена в священний церковний диптих. Собор лишив сану Поліхронія як спокусника народу та єретика.
Запропонований виклад віри Костянтина Апамейського щодо людської волі в момент розп’яття Христа сприйнявся різкими вигуками, осудженням «нового Маніхея» та єретиків-монофелітів. Восени 681 року після завершального засідання на соборі було визначено рішення, підписане західними і східними ієрархами, в тому числі й імператором. Участь у фінальному процесі взяло сто сімдесят чотири особи.
Привітальне слово Отцями Собору надано імператору Костянтину ІV. Собором прийнято догмат про дві волі в Ісусі Христі. У свою чергу правителем виданий едикт, що підтверджував визначення Вселенського собору. Оскільки папа Агафон так і не дочекався підтвердження соборного сповідування, а відразу ж помер, його наступник – папа Лев ІІ був повідомлений особисто листом від імператора.
Після цього Собор перейшов до визначення доктрини, згідно з отцями І-V Соборів, на основі Священного Писання сповідувати дві природи, які не роздільно і незмінно; дві волі, що нерозлучно і незмінно, але людська воля підпорядковується божественній та всемогутній волі в Ісусі Христі, Який страждав, воскрес і вознісся на небо і що Господь Ісус є істинний Бог наш від Святої Трійці, нікому не проповідувати іншої віри.
Пегас
